Я з Бахмута. Все життя пропрацювала у школі вчителькою початкових класів. Про початок війни мені повідомила донька, вона навчалась в Харкові. Два тижні я не могла вивезти її звідти до нас, потім вона приїхала сама.

Після посилення обстрілів ми з чоловіком відправили доньку до Івано-Франківська, а самі залишались вдома. Дуже важко було покинути рідну домівку, бо там - і душа, і життя. 

У місті не було світла, води та газу. Ми покупали маленькі газові балончики, аби готувати їжу. 

Я з чоловіком ховалась у підвалі. Було дуже страшно. Прильоти були постійно. У мій двір прилетів снаряд. Воронка була дуже великою, а в квартирі вилетіли вікна і двері. Після цього ми вирішили виїжджати. Ми з чоловіком поїхали до доньки. Потім ми переїхали до Дніпра. Я зараз працюю дистанційно, чоловік поки без роботи. Моє житло у Бахмуті зруйноване. Сподіваюсь, що після війни все відновлять.