Кучерук Христина, Фаховий коледж технологій, бізнесу та права ВНУ імені Лесі Українки, м. Луцьк

Викладач, що надихнув на написання есе – Чернюк Ірина Любомирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна. Найстрашніше втілення людства, що забирає все прекрасне, живе, безцінне — життя. Невже певні цілі будуть стояти вище? Цілі, що дорівнюють вбивство. Вбивство, кров, зруйноване майбутнє, розлука, тьма…

Тисяча днів повного нерозуміння, безперервної боротьби, ненависті, несправедливості, жорсткого режиму існування. Повномасштабне вторгнення перетворило все на «до і після».

Ну і до чого це призвело? Втрата наших воїнів! Зруйновані міста, будинки, села! Окуповані території! Переселення людей у безпечні зони! Геноцид українського народу! Невже це повторюється…

Я, немов уві сні, думаючи про настання ранку і припинення цього жаху.

Це нас зламало? Ні. Кожного дня робить тільки сильнішими духом. Саме український народ завжди показує міцність, незалежність, здатність захистити свої інтереси. Інтереси жити, мріяти, писати свої історії далі, звісно, з хепіендом для всіх нас…

Мир — слово, що закарбувалося на вустах українців, і не зникає. Не зникне ніколи. Так хочеться вірити, не здаватись, битись, продовжувати крокувати вслід за перемогою.

Нашою спільною перемогою, яка лежить на душах померлих Героїв, дітей, простих людей, що хотіли жити…

Як зʼясувалось, українцям потрібно заслужити «місце під сонцем». Але чому? Чому так важко виборювати ту свободу, що мала бути по замовчуванню? «Кожна людина має право на життя». І ніхто не може цьому завадити…

росія зруйнувала все те, що будувалось роками. Її руки повні крові, і ніколи не стануть чистими… ніколи.

Братерство двох народів? Про яке братерство може йти мова? Намагались нас нищити раніше, і продовжують це робити. Крали всю українську історію, привласнюючи наші досягнення, видатних людей, та геть усе. Намагались витворити з себе не те, що є насправді. росіяни — кучка злодіїв, вбивць, нахабних нелюдів, яким мало, все мало тих злочинів. Там усі підтримують війну. Бридко. Бридко за цим спостерігати.

Розповісти про події, що відбуваються у Країні Незламності?

Машини, мигалки, прапори синьо-жовтих кольорів, автобуси з рідними, музика проводжання. Що це? Повсякденна процедура. На жаль, стала повсякденною. Кожного дня привозять мертвих Героїв, що боролись заради нашого з вами майбутнього. Вони більше ніколи не сидітимуть з рідними за столом, не радітимуть моментам — це наслідки війни — смерть.

Тривоги, підвали, занепокоєні люди, прильоти ракет, вибухи. Невже? Це також повсякденність.

Смерті; пошкоджені житла, лікарні, театри, школи, садочки, університети — людні місця; теракти. Нагромаджені російські ракети, і ми у небезпеці.

Таке життя триває вже тисяча днів…

А про зґвалтування, насильство, знущання від російських покидьків ви чули? Так, саме так вирішили позбутись нас — українців. Чому це не припиниться? Відбувається реальне живе знищення!

Проте, добро переможе зло. Ні, я не перечитала казок, і, можливо, щасливий кінець трапляється саме там, але я вірю, сліпо вірю в мир, незалежність, свободу, звільнені території.

Мене хвилює не тільки те, що ці злочини не караються, а байдужість світу до конфлікту двох держав. Можливо, вони намагаються допомогти воєнними боєприпасами, але як це би егоїстично не прозвучало — цього не достатньо.

Ви знаєте, я маленька людинка — дівчинка з Волинської області. Як таких бойових дій тут не відбувається, проте гине величезна кількість моїх земляків на фронті, тому вважаю, що це нас теж торкнулось.

На початку війни я дуже хотіла допомагати, робити щось, що допоможе хлопцям. Ми з мамою пробували в’язати маскувальні сітки в моїй школі. Можливо, невеликий, але певний внесок зробили. Стабільно донатимо армії на дрони, машини — те, що потрібно для максимальної користі. Була так званим волонтером, допомагаючи поліції блокувати та писати росіянам про події, які відбуваються, все скоєне цими виродками, яких масштабів набула ця «спецоперація». Таким чином, я намагалась всю злість та ненависть випустити туди, їм в повідомленнях.

Не забувайте про те, що відбувається навколо, за що боримось, не здаємось.

Війна забрала мільйони людей — українців, мрій, цілей, планів на майбутнє, безтурботні щасливі невпинні буття, сповнені моментів. Як майстерно: кров’ю вона нам показала швидкоплинність життя, важливість не чекати відповідної миті, діяти, йти далі, не зупинятись.

Україні потрібна єдність. Єдність усього народу — українського, сильного духом народу. Тільки ми здатні це зупинити. Зупинити біль, знущання, війну…

Зустрінемось незабаром, вільними. Вперед за перемогою!