Коли почалася війна, мені стало страшно. Обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі. Усе навколо закрилося: магазини, аптеки, школи. Місто ніби зупинилося. Снаряди падали в будинки, гинули люди. Щоразу, коли чула вибух, думала про те, хто постраждає наступного разу.  Так я прожила тиждень.

Над містом почали літати російські літаки. З донькою я пішла в підвал. Там доводилось перебувати постійно. Я боялася, але розуміла, що залишатися небезпечно. Тоді я вирішила виїхати. Дорога була довгою, і я не знала, що чекає попереду. Я дуже чекаю миру і сподіваюся на краще. Вірю, що донька з онуками повернеться у рідне місто.