Війна мене застала в Бучанському районі. У мене тоді було п’ятеро дітей. Два тижні ми просиділи у підвалі. Обстріли були страшні. Я не знала, що мені робити. Тоді я ще не здогадувалась про звірства росіян, які коїлись у Київській області. З селища мене з дітьми вивезли волонтери, але до них ще треба було дійти.

Пішки ми подолали два кілометри. Мені було дуже страшно, бо над нами свистіли кулі. То був снайпер, через якого і не могли під’їхати волонтери.

Ми все ж таки дійшли до волонтерів. Нас вивезли до Черкаської області. Тут також багато разів ми чули вибухи. Зараз у мене вже шестеро дітей. Ми живемо безкоштовно у квартирі небайдужих людей. Я чекаю миру та повернення додому. Сподіваюсь, скоро настане мир в Україні.