Чемерис Ангеліна, учениця 10 класу Римачівського ліцею Вишнівської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Корнелюк Наталія Яківна

Війна. Моя історія

24 лютого я мала прожити звичайний день: піти до школи, здобути знання, повеселитися з друзями та провести приємно час з родиною. Пригадую, коли мама сказала, що почалася війна, то відразу не повірила. Я навіть подумати не могла, що в ХХІ столітті може таке статися. Перші дні пройшли, ніби в мареві, тому я майже нічого не пам’ятаю. Можу лише сказати, що відчувала тривогу за рідних, адже деякі з них знаходилися в Києві. Незадовго до початку повномаштабного вторгнення моя  родина почала жити в одному будинку.

Спершу було тяжко призвичаїтися до такої великої кількості людей, адже до того ми з мамою жили лише вдвох. Але жарти за столом, веселі ігри з меншими братами та сестрами надавали мені впевненості у собі. І через деякий час відчуття тривоги почало вщухати.

Початок війни став для мене потужним імпульсом до змін. Почнемо з того, що на певний час я взагалі відмовилася від російського контенту в соцмережах. Також змінились мої плани на майбутнє. Раніше я хотіла побувати у Росії, бо я вважала що там класно, але зараз мене більше цікавлять Європа та країни Східної Азії. Особливих змін зазнали мої вподобання щодо кінофільмів.

Звісно, з українським дубляжем знаходити фільми та серіали, але мені приносить задоволення сама можливість перегляду улюбленого сюжету рідною мовою. Також я просто обожнюю слухати музику. Вона допомагає розслабитись і позбутись непотрібних думок. Підсумовуючи все, можна сказати, що моє життя кардинально змінилося і в плані сім’ї, і в плані моїх особистих захоплень.

Також я розумію, що знання – це те, без чого складно вижити в нашій країні, а тим паче за кордоном. Але я не планую виїжджати до іншої країни, бо впевнена, що мої знання зможуть бути корисними тут, в Україні.

Я хочу по закінченню війни допомагати відбудовувати свою Батьківщину, та робити все, що в моїх силах для того, щоб вона ставала ще багатшою та розвиненішою.

24 лютого 2022 року назавжди змінило життя українців на до та після. Війна принесла з собою багато страждань та горя, адже лише в перші дні повномаштабного вторгнення тисячі дітей залишилися сиротами, а батьки втратили своїх синів та дочок. Але я впевнена, що віра в перемогу, підтримка незалежності України, бажання будувати в ній своє майбутнє та почуття гідності за український народ приведуть нас до перемоги. І вже зовсім скоро всі з радістю будуть повертатися в вільну та розквітлу  Україну.