Яна Журова, вчитель
Криворізька гімназія №76

Есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів – це мало чи забагато? На одне й те саме питання будь-хто з нас відповість по-різному, але в будь-якому випадку для мене ці дні є визначальною реальністю, яка змінила все: мої мрії, мій світогляд, моє життя. Війна може спалахнути, як страшний сон, від якого ніхто не може прокинутися.

Я пам’ятаю той день, коли світ навколо мене втратив свій звичний спокій, коли барабани війни врізалися прямо в наш дім. Відчуття страху, тривоги та невідомості охопило мене та мою родину.

Від початку війни я це спостерігаю – те єднання з іншими, допомога один одному, той незламний дух українського народу, та сила, яку просто не знищити. Але я також помітила, яка ця темна сторона цієї жахливої ​​втрати часу, спустошення, болю та сліз. Багато міст постраждали від бомбардувань і ракетних обстрілів.

Я чула історії, як бомбили будинки моїх друзів, люди тікали з домівок, не знаючи, куди йти.

Одним із найбільших викликів для мене є навчати. Війна змінила шкільне життя: заняття тепер проходять онлайн, але це не завжди можливо через відсутність інтернету чи електрики. Але саме вчителювання стало моїм порятунком, дозволяючи відволіктися від війни та зосередитися на майбутньому. Навіть за таких складних умов викладачі роблять все можливе, щоб підтримувати учнів і продовжувати навчання. Ця 1000-денна війна навчила мене цінувати найголовніше – життя, близьких і те, що я маю сьогодні. Війна забирає життя людей, але вона також відкриває новий аспект людської природи. Почуття відповідальності за майбутнє та бажання допомагати людям стали невід’ємною частиною мого життя.

Кожен із нас може зробити свій внесок у спільну перемогу, і це мене надихає.

Під час війни з'явилася ще одна важлива для мене річ – усвідомлення цінності миру. До війни, на мою думку, мир був просто чимось, що було, самоочевидним, непомітним. Тепер, зявилося усвідомлення того, наскільки крихким може бути мир. Я знаю, що одного дня ми зможемо жити далі, і сміх і радість повернуться в кожен куточок землі. Я вважаю, що цей день неминучий, оскільки українці не здаються, а йдуть вперед у боротьбу за своє право від народження – свободу.

Ця війна змінила нас усіх. 1000 днів війни – це моє становлення, яке я пройшла зі своєю країною. І хоча на цьому шляху було стільки болю, я впевнена, що ми впораємося з кожним кинутим нам викликом.  Кожен із нас переконаний у світлому майбутньому України. Одного дня – це буде мирна країна, і кожна дитина там зможе вчитися, мріяти та радіти життю. Тому що діти не повинні страждати.

1000 днів війни змінили не лише моє життя, але й життя всього українського суспільства. Цей період змусив нас задуматися над тим, що таке мир, чому він є основою верховенства права та головною соціальною цінністю.

В умовах війни ми навчилися цінувати кожен день, кожну можливість для навчання, для розвитку, для співпраці. Обговорення миру – це не просто теоретична розмова. Це заклик до дії, до відповідальності перед собою та майбутніми поколіннями. Я вважаю, що молодь повинна активно залучатися до цього діалогу, адже саме вона буде будувати Україну після війни.

Підсумовуючи вищезазначене, хочу сказати, що війна показала нам, наскільки важливим є мир, любов, взаєморозуміння, підтримка, розуміння, допомога одне одному.  Давайте не забувати про це, і будемо робити все можливе, щоб світ став кращим і мирнішим. Я вважаю,  що кожен з нас відповідає за те, яким буде цей світ завтра. Ми повинні будувати мирне суспільство, де кожен може реалізувати свої права, жити в безпеці та гармонії, а головне – бути вільним і щасливим. 1000 днів війни – це шлях надії, сили і любові до своєї країни. Я впевнена, що разом ми зможемо подолати всі випробування і створити краще життя для наступних поколінь.