Умнікова Ольга Петрівна, вчитель, Комунальний заклад "Харківський ліцей №107 Харківської міської ради"

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022р. Четвер. Звичайний робочий день. Я вчителька. У мене перший урок… Але о 5 годині ранку пролунали страшенні вибухи… Що це? Війна? Про неї вже говорили, але ніхто не вірив, що таке може статися. На той час мені було 69, я пам’ятала розповіді моїх батьків про війну, яку вони пережили, їхнє велике бажання, щоб ніколи це не повторилося, щоб їхні діти і онуки не дізналися, що таке війна.

Я теж вірила в те, що такого більше не буде. Але вона почалася.

Було дуже страшно. Обстріли були постійними, ми живемо на Салтівці, тому було дуже гучно. Спочатку ми бігали в укриття в сусідній будинок. Потім я бігати перестала, ховалася в коридорі. Треба щось їсти. В супермаркет велика черга, іноді під обстрілами, полиці  майже спорожніли. Хліб підвозили і роздавали безкоштовно, питну воду теж підвозили. З перших днів відчувалася така велика єдність, братерство серед мешканців нашого міста і всієї України! Це допомагало триматися і вірити!

7 квітня уламки ракети влучили в дах нашого будинку. Родина молодшого сина виїхала до Полтави. Після втручання ракети в УНІФЕХТ, родина старшого сина виїхала теж з Харкова до Польщі.

А син поліцейський виконував свої обов’язки . Я переїхала до нього, щоб бути разом. Поруч з його домом було кафе, де готували їжу для військових, я ходила туди чистити овочі. Коли в травні я опинилася в лікарні , після покращення стану допомагала годувати хворих.

Навчання на деякий час було призупинено, але поступово ми почали пристосовуватися до нових обставин.

Мій улюблений ліцей №107, в якому я працюю більше 40 років, теж постраждав. Після вибуху, який відбувся поруч зі школою, повибивало скло.

Але вчителі, адміністрація, прибиральниці, які залишилися в Харкові приходили до школи прибирати скло, підтримувати лад на пришкільній ділянці. В школі було обладнано укриття, де знаходили захист місцеві мешканці. Пізніше був створений «Пункт Незламності» . Крім того, при нашому ліцеї  був створений пункт харчування . Все це існує і до цього дня .

Першим літом війни я зустріла своє 70-річчя. Мене тепло привітали в школі, від сина я отримала подарунок- букет гладіолусів, де він їх взяв в той час, я не розумію.

З нового навчального 2022/2023 року почалося навчання дітей в онлайн режимі. Було не просто оволодіти комп’ютером, працювати на платформі HUMAN,CLASSROOM, ZOOM. Але коли необхідно, людина може всього досягти, особливо коли поруч є рідні, які допоможуть, колеги, подруги, які підтримують. В цей же рік «пішла» до першого класу  моя онука, яка повернулася до Харкова. Вона вже навчається у 3 класі. З великою повагою та вдячністю я ставлюся до вчителів початкових класів.

Треба навчити на відстані маленьких дітей, згуртувати їх, підтримувати їх настрій, зацікавити. І вони це роблять!

Іноді ми з онукою відвідуємо наш ліцей, іноді вона грається на шкільному подвір’ї , підгодовує шкільних кішок Асю та Мурку. Іноді вдається побачити білочок, яких з початком війни стало багато на наших ялинках, які дуже пишні, височенні і красиві. Іноді ми прогулюємося шкільними коридорами, відвідуємо бібліотеку, мій кабінет зарубіжної літератури, зазирнемо в спортивну залу, їдальню.

Вікна вже вставили, всюди чисто, затишно. Школа чекає своїх дітей. Школа чекає…

А вчора я пішла до ліцею і несподівано побачила біля нього дітей, мабуть, першокласників, вони були красиво одягнуті, з різнокольоровими кульками, веселі і жваві. Поруч були їхні батьки. Було так дивно. Я зупинилася. Серце тривожно завмерло, а потім почало битися частіше. Я згадала позавчора, і позапозавчора, і кожень день… каби , каби, каби, які летять куди завгодно.

Залунав сигнал повітряної тривоги…  Війна продовжується . Життя теж продовжується…

Продовжується в цих маленьких дітях, у відремонтованих будівлях, у квіткових клумбах,у нових піснях, у нових віршах і в наших захисниках. Хай за  плечем кожного нашого воїна, кожної нашої дитини і людини буде янгол охоронець, який збереже життя.

1000 днів війни. Днів, коли йде боротьба між світлом і темрявою, між сатаною і людиною.

Мені 72, я не очикую нагороду, хай їх отримують діти і мої учні, які теж йдуть цім шляхом, шляхом війни до світла,перемоги  та миру!