Красько Аліна, 11 клас, Берестівський ліцей Дубровицької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Конончук Людмила Федорівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Війна. Це завжди трагедія для людства. Вона забирає не лише життя, але й руйнує долі, міста, цілі нації. Коли ми говоримо про тисячу днів війни, це вже не просто цифра. Це тисяча днів страху, болю, надій, втрат і боротьби за мирне, щасливе майбутнє. Тисяча днів, що змінили життя мільйонів людей і розірвали їхній світ на шматки, розділили життя на «до» і «тепер».

Це період, за який кожен українець пройшов свій шлях від шоку – до прийняття, від паніки – до сили і згуртованості.

Новина про початок війни прийшла раптово. Я прокинулась вранці, всередині відчувала тривогу, але ніяк не могла зрозуміти, звідки з’явилося це відчуття. Я зайшла в кімнату до тата, знаючи з дитинства, що це мій захист і підтримка. Першими словами, які я почула, були: «Почалась війна. Збирай теплі речі, а я поїду на заправку по бензин». В той момент моя тривога переросла у паніку. Пізніше тато повідомив, що йде добровольцем у військо. Певно, з цією фразою завершилось «до» і почалось «тепер». Я залишилася сама вдома, складала речі наодинці зі своїми думками, які щохвилини гризли все сильніше. В той момент я зрозуміла, наскільки все серйозно, зрозуміла, що це не страшний сон, а реальність, в якій я повинна жити. Що буде з нами далі? Що буде з татом? Чому світ так швидко став жорстоким? Я ставила ці питання собі раз за разом, але відповіді не було.

Ми провели тата до автобуса. Сльози текли рікою, але я розуміла, що він це робить заради нас, заради нашого майбутнього. Кожен дзвінок, кожне повідомлення від нього було ковтком свіжого повітря, який тримав мене на плаву.

З часом прийшло розуміння, що просто сидіти і чекати – це не вихід. Війна торкнулася кожного, і кожен мав у свій спосіб допомагати військовим, наближаючи Перемогу. Я допомагала чим могла: разом з іншими людьми плела маскувальні сітки, брала участь у благодійних ярмарках, пекла смаколики нашим військовим. Спочатку було важко. Постійна напруга, страх, що я роблю недостатньо, але я побачила, що це дуже важливо.

А ще мені допомогло моє улюблене заняття – малювання. З дитинства захоплююсь цим видом мистецтва, що не тільки дає насолоду, але й невеличкий підробіток. До мене звернувся благодійний фонд з проханням розмалювати гільзи та снаряди для благодійного аукціону. Я з радістю погодилася та завзято взялась за цю роботу. Мене радував той факт, що я знову можу бути корисною.

Волонтерська робота навчила мене емпатії та сили духу. Я побачила, як багато людей не залишаються осторонь, навіть у найскладніші часи. Ми всі стали одним великим механізмом, який рухає країну вперед.

Ще однією болючою сторінкою мого життя в цей період є герої мого села, які загинули, захищаючи Батьківщину. Їх імена викарбувані не лише на пам’ятниках, а й у наших душах. Це люди, яких я знала з дитинства: вони працювали поруч, виховували дітей, будували плани на майбутнє. Але коли прийшов час, вони не вагалися і пішли на фронт. Вони загинули за те, щоб ми змогли жити у вільній країні.

Я під керівництвом мого вчителя інформатики створила «Електронну книгу пам’яті загиблих героїв села Берестя» для вшанування наших односельчан, які поклали душу і тіло задля нашої свободи і миру. Пам’ять про них житиме в моєму серці.

Війна триває. Вона продовжує руйнувати життя, забирає найкращих і змушує нас боротися за кожен новий день. Наші захисники і мій тато досі на передовій, тримають оборону кожного клаптика рідної землі. Щодня ми чуємо новини про бої, втрати, перемоги, і навіть вдома кожен з нас відчуває на собі тягар цієї боротьби. Але разом із тим ми не втрачаємо віри в перемогу, тому що знаємо: наші герої воюють за наше майбутнє. А воно обов’язково буде СВІТЛИМ.

Війна навчила мене, що життя – це постійна боротьба, і кожному з нас відведена особлива роль у цій великій битві за свободу. Хтось на передовій, хтось у тилу, але разом ми наближаємо ПЕРЕМОГУ. Ми стали сильнішими, згуртованішими, і навіть у найтемніші часи нас веде віра в те, що світло переможе.

Війна продовжується, і попереду ще багато випробувань, але з кожним днем ми все ближче до дня, коли на нашій землі запанує мир. Мій тато стоїть на захисті нашої свободи, а я роблю все можливе, щоб підтримати його та інших.

Ця війна показала, наскільки МИ СИЛЬНІ, коли ми РАЗОМ.