Симонов Микола, 30.08.2008

Ліцей №21 м. Житомира, 9-В клас

Учитель, що надихнув: Вісковатих Олена Василівна 

Моя Україна майбутнього

Україна. Моя рідна країна. Мій рідний край. Батьківщина Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Симона Петлюри, Романа Шухевича, Ліни Костенко та багатьох інших визначних історичних, культурних, політичних, громадських діячів і постатей. Держава сильного, хороброго, міцного та самостійного народу, що століттями виборював незалежність, право на створення своєї держави та право на просто існування.

І зараз, ми, українці боремося за своє життя, за своє майбутнє. За майбутнє своїх нащадків. Що ж чекатиме Україну після перемоги над варварською російською ордою, що лише знищує та вбиває?

Що ж, довгоочікувана перемога настала. Наступив мир. Синьо-жовті прапори здіймаються над усіма містами, містечками й селами. Українці підіймають келихи на честь великої перемоги! Щастя заполонило кожне серце, що стугонить від безлічі емоцій та почуттів. Кров вирує та кипить, сльози течуть рікою з очей. Над Україною панує чарівна мить радості та єдності. Наша Батьківщина і наш народ святкує та радіє, люди виходять на площі своїх міст та відзначають цей великий день.

Після гучних святкувань, українці схилили голови перед загиблими в цій жорстокій та кривавій війні. Вся країна спинилася та стишилася на одну хвилину, щоб вшанувати пам’ять тих, хто був вбитий росіянами. Ми пам’ятаємо кожного і кожну. Ніхто не забутий, ніщо не забуте.

Тепер час діяти.

Міста потроху відбудовуються, люди повертаються з-за кордону. Ситуація в країні стає все стабільніше. Люди докладають максимум зусиль для відбудови, а влада сприяє тому, щоб цей процес відбувався швидше. Тепер, дім, що постраждав і згорів від влучання снаряда, стоїть новий-новісінький. Сім’я, що тут жила, вже повернулася та продовжує своє щасливе мирне життя. В зруйнованих містах відроджується життя і постає майбутнє.

Відбудова триває. А тепер, народ турбують і інші питання. Тепер українці більш політично, громадсько та національно свідомі. Людей хвилює влада. Люди прагнуть її зміни. Отож, як і потрібно, в державі починаються вибори президента та парламенту. Українці сперечаються, дебатують та дискотують про те, хто стане найкращим лідером.

Що ж, вибори завершилися і українці обрали сильного керівника, що врешті решт почне боротьбу проти корупції, обкрадання державного бюджету, беззмістовних мільйонних та мільярдних тендерів та інших важливих проблем. Ця людина сприятиме створенню потужної армії, благоустрою міст та провадженні національної політики, що буде спрямована на усвідомлення народом своєї української ідентичності та важливості поширення української культури, мови та інших важливих речей; а в парламенті будуть засідати відповідальні депутати, що служитимуть виключно своєму народові та своїй державі і прийматимуть необхідні закони та реформи.

Згодом, Україна нарешті вступить в Європейський Союз та стане його повноправним членом. Також, через деякий час наша країна з могутньою армією стане учасником Північноатлантичного альянсу.

Міста, містечка й села зростатимуть, якість життя ставатиме вищою та ми вийдемо на рівень європейського життя. Українці відчують справжнє щастя. Заробітна плата відповідатиме потребам та вимогам суспільства, пенсій вистачатиме не тільки на сплату комунальних послуг та на невелику кількість продуктів харчування, а й на дозвілля, одяг, ґаджети тощо.

Освіта стане якісною, цікавою та легкою. Школи стануть сучасними та будуть оснащені новітніми технологіями та обладнанням. Економіка потрошку буде міцніти, гривня буде укріплятися. Також буде розвиватися і наука. Українські учені будуть проводити різні дослідження та через деякий час нарешті доторкнуться зірок.

Україну чекатиме велике майбутнє. Але не слід чекати, що зміни прийдуть самі. Багато хто хоче втекти з України, кажучи: «у цієї країни немає майбутнього». Вони не розуміють, що будувати майбутнє нашої країни маємо самі ми. І я живу з таким принципом та такою думкою.

Я хочу жити в Україні, я хочу зробити розвинутим та прогресивним своє рідне місто, а згодом і всю Україну. Бо це моє місто, моя область, моя країна. Хто як не я? Тут все моє рідне. А там, закордоном все чуже, не рідне, менталітет геть інший. Зміни починаються не десь там далеко, а тут. У кожного з нас. Але не кожен може у собі це розкрити. Не кожен може це зрозуміти. Не кожен може це усвідомити. Або просто не хоче.

Ця країна дала мені життя та щастя. Я пишаюся тим, що я живу саме в Україні. І моя ціль – передати нащадкам не таку країну, яку передали нам. А високорозвинену, технологічну, сучасну та там, де щасливі люди. Зміни починаються всередині нас. Лише потім вони стають реальними. Зміни – це ми. Ми – це зміни. Аксіома, яку варто запам’ятати та усвідомити. А також пам’ятайте, це наша країна, наше місто. Тут жити нам, нашим предкам та нащадкам.

Отож, я вірю у світле майбутнє України! Я прагну цього і докладатиму максимум зусиль, щоб воно збулося. Слава Україні!