Я жила у Херсоні з донькою, якій на момент вторгнення було всього рік від народження. Перші дні ми сиділи в квартирі, бо повсюди ходили фашисти. У мене не було змоги купити дитині молока, бо запас продуктів був ще на тиждень точно. За памперси взагалі мови не було. Дитина дуже захворіла по гінекології через те, що перемерзала, в мокрій одежі в холоднющій хаті. Ми з сусідами ділилися у кого що було, чи то хліб, чи то дві картоплини на суп, бо мало хто виходив з дому.
Шокувало цькування сусідки-рашистки, яка знаючи мою проукраїнську позицію лякала мене з маленькою дитиною на руках, що вона нашле на мене ФСБ і що зі мною будуть робити на підвалі, а дитину заберуть. Я не могла виходити на вулицю по декілька днів, бо боялася за життя дитини.
Я живу зі своєю мамою, їй 56 років. Вона ризикувала своєю свободою та життям, аби принести додому хоча б літр молока дитині. В перші тижні окупації мій добрий знайомий носив моїй дитині молоко в паках, залишав вдома телефон, документи, в нього в самого дитина та дружина, та не дивлячись ні на що він з іншого району пішки носив мені молоко та деякі продукти харчування. Наразі він у лавах ЗСУ.
Я в декретній відпустці, проте маю професію вчитель англійської, німецької мови та зарубіжної літератури. Ніякого заробітку не маю.
Про ті події нагадують шафи в квартирі, після трьох прильотів вони були посічені, речі в них або згоріли або посічені.
