Образ Вікторія, 10 клас, Литвинівський ліцей 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сувид Алла Петрівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

На жаль, сьогодні Україна переживає дуже нелегкі часи, адже в нашій батьківщині продовжується війна через агресію з боку Росії. Кожен українець має свою історію війни. Хтось під час її є волонтером, хтось займається благодійністю, але кожен з нас вніс великий вклад в очікувану перемогу.

Звісно немає такої людини, яка до сьогоднішнього дня не чула звуки вибухів та обстрілів, не спускався у бомбосховище - це реаліті нашого життя.

Сьогодні усе найчастіше з уст кожної людини можна почути слова, як війна, тривога, бомбосховище. Є місця в Україні, які страждають до сих пір, це села та міста, що пережили окупацію і ті, що страждають від обстрілів. Ми можемо побачити, як дотепер потерпає та руйнується Харків, Донбас та інші міста України. Багато житлових будинків, приміщень, садочків знищені вщент, але найбільшою проблемою є загибель українського народу, який всіма силами намагається боронити свої рідні землі, землі предків, чиї ноги вступали та охороняли батьківщину для майбутнього покоління .

У лютому 2022 року коли, прокинувшись, я не могла подумати, що почалася повномасштабна війна в Україні. Я, як в нічому не бувало, збиралася в школу, але згодом дізнавшись про війну не могла усвідомити, що вже війна.

Ми в окупації були близько місяця, було страшно через звук ракет, через звуки польоту літаків.

Кожна хвилина проходила так повільно, тому що ця тривожність, цей страх, який сковує із середини, що тяжко аж пошевелитися. Так ми жили, у темноті, але ми зі своєю сім'єю, ми підтримували один одного та надавали мужності та терпіння. Цілий місяць ми жили без світла та газу. Було тяжко, тому що важко готувати їжу та було прохолодно, але ми живі і це саме головне, що може бути взагалі. Звісно продукти харчування закінчувалися, було нелегко, але не впадаючи духом, ми змогли перебороти свій страх, та намагалися підтримувати один одного, але незважаючи на те, що страх сковував. Постійні обстріли нашої батьківщини закарбуються в моїй пам'яті на все життя, це ці події, які залишаються в душі кожного українця.

Хто би міг подумати, що ми переживаємо часи, коли в нашій країні йде війна. І продовжується уже продовж 3 років.

Довгий тиждень ми намагалися виїхати з нашого села, але наші перші спроби були невдалими. Але все ж таки ми змогли це зробити, завдяки людям, наражаючи себе небезпеку, допомагали та проводили зелені коридори для безпеки людям. Навіть після того, як ми вийхали з рідного місця душі, ми довгих час оговтувалися від пережитого, що аж на серці залишався цей осад неприємних спогадів та безсонних ночей під час обстрілів та шуму танків .

Двадцять четвертого життя кожного українця змінило назавжди, воно розділилося на до та після початку війни. Багато сімей залишили країну та все, що все пов'язане з Батьківщиною, для того, щоб захистити себе та своїх дітей.

Але головна відповідальність все ж таки лежить на наших захисників, що пішли обороняти державу та незалежність України. Найстрашніше переживати той страх, від чого так і хочеться, щоб нарешті все закінчилося і більше ніколи не відчувати того, що відчував тоді. Багато моментів, які назавжди закарбуються в моїй пам'яті. Це ті моменти, про які не хочеться навіть згадувати. В цей день я подорослішала на багато років, в той момент я думала не тільки про себе, а й про свою родину. Зараз  продовж трьох років Україну стріляють, надаючи їй рани, які кровоточять, але наші герої її лікують задля спасіння незалежності України.

Вороги, які раніше називались нашими братами, зараз вбивають наших військових та мирних зовсім безневинних людей. 

Війна змінила й навіть зруйнувала життя кожного українця, в том числі й мене. Я змінила свої погляди, зрозуміла того, чого не розуміла раніше. Я ніколи не забуду очі людей, які в паніці не  впадали духом, а продовжувати рухатися вперед задля своєї держави. Я вважаю, що кожен з нас зробив свій вибір у поглядах на майбутнє життя, а також великий вплив війни вплинув на світогляд кожної людини в цілому. Кожна людина має усвідомити, що зараз в Україні йде повномасштабна війна і не слід нехтувати повітряними тривогами, а одразу йти в безпечне місце.

Не робіть помилок, які можуть призвести до трагічних наслідків.

Мені 15 років,  і вважаю, що кожен з молодого покоління, має навчатися та розвиватися, адже ви майбутнє нашої держави, саме ми будемо її зміцнювати та розвивати її десятки років . Ми маємо вірити, що Україну ламали в продовж багатьох століть, але вона стояла на ногах свого народу , які ніколи не здавалися і головне не боялися ворогів .

Війна продовжується, і головна мрія кожного українця перемога. Головне вірити в перемогу і вона обов'язково настане.

Адже тільки наші з вами сили можуть змінити все. Головне всіма можливостями допомогати нашим воїнам, тому що вони рятують нас, а ми повинні допомагати їм. Наш народ є сильна нація, яка може зробила більше, ніж хтось може собі думати. Слава Україні!