24 лютого я зібралася робити голубці і торт пекти, тому що в мене 25-го день народження. Тому цей день я дуже добре запам’ятала.

У нас одразу почалися проблеми з водою. Аптеки були зачинені, а потім стали відчинятися. З цим не було катастрофи, і з їжею теж, хоча не всі магазини були відчинені. А от із водою були проблеми, і не лише з питною, а й із технічною. Ніде було навіть тарілку обмити. І зараз - таке саме. 

Шокували вибухи, коли мого онука друг загинув. Це сталося недалеко від нас на вулиці. Я знала цього хлопчика, вони з моїм онуком гуляли разом і вчилися в одному класі. 

У нас ще вибухали бази цілу ніч. Ми потім зрозуміли, що тої частини нашого населеного пункту, де ми живемо, могло б і не бути. Це також шокувало. Зараз ми живемо на Полтавщині, але я постійно згадую все це і сплю дуже погано. 

У мого чоловіка був інсульт, і ми виїхали через три місяці після цього в більш безпечний район України.

У нас маленька внучка народилася перед війною, їй не було і двох рочків, коли ми виїжджали. Син купив квартиру, почали ремонт там робити, і все зруйнували. 

Хочеться, щоб діти і онуки жили вдома і щоб за кордон їздили тільки відпочивати. І щоб усі були здорові. У мене мало надії на те, що наш Донбас відбудують, бо там уже одні руїни.