Мисник Михайло, учень 10 класу Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи

Вчитель, що надихнув на написання есе - Моспан Галина Володимирівна

Війна. Моя історія

23 лютого 2022 рік. За вікном ніч. Була мертва тиша. Тільки місяць світив своїм сяйвом прямо у моє вікно. Цокотіння годинника розслабляло мої барабанні перетинки. Я сидів і читав книгу Івана Франка “Захар Беркут”, попиваючи зелений чай. - Настав час спати, - вигукнув батько, який готувався до сну. Занурення у читання, чай та цокотіння годинника так розслабило мене, що я ледве став із свого дивану.

Лігши спати, я навіть не замислювався, що завтра непроханий сусід росія почне широкомасштабне вторгнення на територію неньки України з метою знищити не тільки цю країну, але й націю та історію.

24 лютого 2022 рік, четвер, 7 година ранку. Я відкрив очі. Надворі прохолодно і хмарно. Дує такий сильний вітер, наче тікає від когось. Пташки, всівшися на деревах, щебетали, переговорюючись між собою. Будильник так і не переставав цокотіти. Встаючи із свого ліжка, я підійшов до вікна подивитися на вулицю. Легені вдихнули ковток свіжого і холодного повітря. Надворі лежав сніг, забарвлюючи землю. Хмари повільно, але сміливо пливли далі.

Аж раптом до мене підходить наляканий батько, промовляючи: - Синку, почалося… Я до кінця не міг зрозуміти, що він мав на увазі. - Що почалося? - спитав я. - Війна...

Мій мозок не хотів у це вірити. Моє тіло охоплював страх та холод. Було відчуття небезпеки. Одне тільки питання я задавав собі: - А що робити далі? Я відчував себе у скрутному становищі. Але було ще страшніше після того, як окупанти увійшли в Баришівку.

Ці вибухи, які було чути, зарево, яке світило, мов величезний ліхтар, показали жахи війни. Ці події дали мені усвідомлення того, що почалася війна. Війна, яка в подальшому забере життя цивільних людей та наших найкращих військових…

24 лютого. Цей день означав для мене та родини набагато більше. Цей день означав, що потрібно у скрутну хвилину допомагати одне одному. Цей день означав, що треба бути, перш за все, людиною: допомагати, співчувати, підтримувати та цінити свою родину. Але 24 лютого показало усьому світу, хто такі українці.

Це народ, який готовий до останньої краплини крові боронити нашу державу. Це народ, який готовий зустрічати ворога навіть без бойової підготовки. Це, передусім, нація, яка за будь-яких обставин готова боротися за свободу, справедливість та незалежність нашої держави.

Росія хоче нас знищити за вільність та нескореність. І через це нам зараз так важко. Ми повинні пишатися тим, що Україна може похвалитися багато історією та залізним духом українців!

Після початку війни я та моя родина зрозумі,ли що тепер життя не буде, як і раніше. Потрібно усвідомити, що перед нами, українцями, стоїть величезний виклик-боротися за свою свободу і незалежність. Потрібно прийняти цю страшну реальність і кожного дня прикладати надзусилля, щоб подолати ворога і вигнати його з нашої країни.

Тільки той, хто бореться, зможе перемогти. Добро обов’язково переможе зло! І наостанок, мій вірш, який я присвятив своїй країні, написаний 1 березня 2022:

Моя ненька Україна

Б’ється за свободу,

Прославляється країна

За мужність народу.

Ми боремось за землю,

За націю, за мову,

Відчуваємо нестерпного болю

Але піднімаємось і боремось знову.

Знищити нас хочуть,

Стерти з лиця землі,

Але воїни наші б’ють їх напрочуд,

Вмирають кляті москалі.

Ми віримо в перемогу

Та вільну країну,

І зараз маємо змогу

Захистити Батьківщину,

Мову солов’їну

У скрутну годину.