Биков Ярослав, 10 клас, Путивльський мистецький ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Цирулік Олена Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна для мене — це не лише битва на лінії фронту, а й боротьба в серцях і душах людей.

Коли почалася війна, я був звичайним підлітком, хлопцем, який мріяв про майбутнє, будував плани. Проте з перших днів я зрозумів, що все змінилося, що життя вже не буде таким, як раніше. Перші новини про бойові дії на нашій землі мене вжахнули і дуже налякали. 

Я відчував безпорадність і страх, хвилювався за життя моїх рідних. Але згодом ці емоції перетворилися на нестримне бажання жити далі.

Жити повноцінно, без страху, з упевненістю в перемогу й щасливе майбутнє нашої України.

Я зрозумів, як важливо цінувати прості радощі, моменти щастя: спілкування з друзями, заняття спортом, прогулянки на свіжому повітрі, довгі розмови з мамою перед сном.

Зараз особливо важким і водночас необхідним для мене є спілкування зі знайомими й незнайомими людьми, які втратили рідних і близьких на цій війні або залишили рідні домівки й тепер змушені бути переселенцями. Бо

я побачив і зрозумів, наскільки можна залишатися людяними, милосердними попри складні життєві долі.

Це неймовірно – знати таких людей, бачити їх силу духу, надихатися їхньою добротою, взаємодопомогою.

Наразі, після 1000 днів війни,

я бачу, як ця ситуація формує нове покоління, сповнене рішучості та надії. Ми вчимося виборювати собі місце під сонцем, ми усвідомлюємо, хто ми є і чого варті.

Я безкінечно вірю в нашу Перемогу, пишаюся воїнами ЗСУ, вірю, що вони все роблять правильно. І ці титанічні зусилля нашого народу не будуть марними. Ми виборемо свою волю і славу. Адже спільні національні цінності, віра й надія дають нам сили йти вперед до Перемоги.