Драндрарєва Марія, 9 клас, Болградська гімназія ім. Георгія Стойкова Раковського

Вчитель, що надихнув на написання — Узун Тетяна Юріївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це не тільки радісні перемоги та героїзм, в першу чергу — це випробування, страждання і глибокі зміни, які відбуваються не лише в країні, а й в серцях людей. Війна стала подією, яка розділила наше життя на «до» і «після». Протягом тисячі днів війни, кожен з нас пройшов свій власний шлях, сповнений труднощів і нових відкриттів.

Не всі стоять на передовій, але боротьба триває всюди — в тилу, у волонтерських центрах, у школах та лікарнях.

Якщо перші дні були сповнені страху, то з часом почали з'являтися надія і рішучість. Я побачила силу людської єдності — люди ставали ближчими одне до одного, готовими підтримати. На диво, саме в ці важкі дні з'явилося багато прикладів взаємодопомоги. 

Українці об’єднувалися, відкривали свої домівки для переселенців, готували їжу для тих, хто потребував, забезпечували ЗСУ військовим приладдям та необхідною амуніцією.

Цікавлячись долями інших, ми вчилися цінувати навіть прості радості життя. Я завела нових друзів, з якими ділила не лише труднощі, а й моменти радості, сміху та надії на краще.

У перший день війни мене охоплювали страх і нерозуміння, я до останнього дуже сподівалася, що це просто навчальна тривога, але коли мені сказали, що почалася війна я більше нічого чути не хотіла… Адже ще вчора був звичайний зимовий день, наповнений своєю рутиною, турботами та справами. Батьки як завжди поспішали на роботу, діти не хотіли йти до школи, бо на них чекала чергова контрольна. Як сьогодні всі сиділи в одній кімнаті і кожен зі своїми думками та переживаннями. Кожен звук виводив з рівноваги, у той момент ми всі стали свідками історії, але ніхто з нас не знав, чого очікувати далі.

Я не приховувала своїх емоцій, і намагалася знайти вихід із стресу та тривоги.

Душевна підтримка з боку близьких, теплі слова і дії тих, хто також перебував у цій ситуації, допомогли мені пройти через найтемніші часи. 

Я зрозуміла, що війна формує не лише країну, а й особистість, загартовуючи характер.

Стихія війни навчила мене жити сьогоденням. Я навчилась цінувати кожну мить, кожного зустрінутого друга. Я знайшла у собі сили допомагати іншим, навіть коли було важко.

Кожна доброта множиться на доброту, і саме це дарує справжнє відчуття надії. І я безмежно вдячна, що я саме українка і живу в одній країні з такими відважними, оптимістичними та сильними людьми.

Україна – моя батьківщина. Країна з великою історією, в якій українці не раз довели, що незалежність батьківщини дорожча за життя.

Я впевнена, що після нашої перемоги ми відбудуємо Україну. Війна вчить цінувати життя, тож я мрію про час, коли зможу знову жити в мирі, будувати свої плани та бачити посмішки на обличчях рідних. Однак тепер ці мрії мають нову глибину. Я зрозуміла, що хочу бути частиною змін та відродження країни.

Тепер, оглядаючись назад, я розумію, що ці 1000 днів стали важливим уроком у житті. Я навчилась боротися за свої переконання, цінувати мир і життя, яке ми маємо. Я впевнена, що після всіх пережитих труднощів ми вийдемо з цієї війни сильнішими і мудрішими. Мій шлях — це шлях кожного з нас, шлях, сповнений віри в наше завтра, шлях до перемоги, і я впевнена, що разом ми його пройдемо — і саме це робить нас непереможними.