Сідаш Олександра, 10-б клас, Кременчуцький ліцей № 5 імені Т. Г. Шевченка

Вчитель, що надихнув на написання — Заплішко Ольга Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ми їхали в холодному переповненому автобусі в село до дідуся й бабусі. «Так буде спокійніше», – вирішили тато з мамою. Автобус декілька разів зупиняли військові й перевіряли документи. Це був другий день війни.

У селі, дійсно, було спокійно. Тут не завивали сирени. Для нас тоді війна була ще десь далеко. Дослухалися до розмов дорослих і вірили, що скоро все це жахіття закінчиться.

Молодша сестра, слухаючи по телевізору тривожні новини, плакала.

Уже й літо. Лагідно світить червневе сонечко й не віриться, що десь далеко йдуть бої та падають, падають солдати…

Село вставало на коліна, зустрічаючи своїх воїнів, які вже назавжди повернулися в лоно рідної землі. Війна забирає кращих…

На сільському кладовищі затріпотіли синьо-жовті прапори.

Вересень покликав до школи. Поїхали й ми в місто. Дистанційне навчання, тривоги, укриття.

А 27.06.2022 рашистська ракета влучила в торгівельний центр «Амстор». Кількість жертв неможливо уявити.

Боляче… Плаче Україна… Оплакує своїх синів і доньок. Оплакує зруйновані міста й села. Невже це страшне жорстоке протиборство триває так довго? Скільки смертей, сліз, болю, страждань!

А на календарі вже жовтень 2024 року. Я навчаюся в 10 класі. Ці страшні роки війни навчили мене і моє покоління по-іншому дивитися на світ, на життя, на людей. Особливо на людей. Зустрічаю на вулицях міста юнаків на протезах.

Важко уявити через що довелося пройти цим хлопцям. Дивлюся по телевізору, як повертаються з полону наші військові. Змарнілі, виснажені цілують рідну землю. А в мене на очах сльози.

Війна стукає в кожні двері. У мого тата є хороший товариш Олександр Васильович Ломаковський. 2023 року він був призваний до лав ЗСУ. Воював у десантно-штурмовій бригаді на Бахмутському напрямку. Тут у Бахмуті отримав тяжке поранення. Нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу». Після госпіталю воював на Запорізькому напрямку в районі Роботиного. А потім була Мар’їнка. Жорстокі бої, втрата побратимів, люта ненависть до ворога й віра у світлу перемогу.

За Мар’їнку молодший сержант Ломаковський О. В. нагороджений нагрудним знаком «Шлях честі».

Ця нагорода за високі показники в службі, виконання бойових завдань, за виявлену особисту мужність, хоробрість та збереження здоров’я й життя військовослужбовців. Зараз Олександр Васильович перебуває на лікуванні в госпіталі. Ось такі вони люди війни. Вклоняюсь їм низько.

Миру нам усім і перемоги в цій кривавій війні!