Найважче Олені було вивезти з-під обстрілів незрячого малорухомого батька. Їй потрібно було доставити його до місця евакуації

Я працювала тренером-викладачем зі спортивного орієнтування у спортивно-юнацькій школі № 2 міста Сєвєродонецька. 24 лютого подзвонив знайомий, сказав, що Київ бомблять. Я спершу не повірила. А об 11 годині такий вибух в нашому аеропорту! Вікна здригнулися, і всі почули. Мій батько ще був живий. Сподівалися, що все буде гаразд, місто оборонять, але вийшло так, що ми виїхали.

Дорога була дуже важка, тому що до евакуаційних автобусів треба було дійти по місту. 

А батько був сліпий і взагалі не пересувався, та ще й три кішки в мене. Тому ми через знайомих за великі кошти знайшли таксі, нас вивозили машинами. І ще знайомих забрали з собакою. 

Здається, 31 березня ми виїхали в напрямку Дніпропетровської області. Але не доїхали до Дніпра - нас знайомі забрали на Сахновщину. 

Коли в нас усе закінчилося, я навіть записала для своєї подруги такий собі відеозвіт. Зі свого району я виїхала 11 березня, тому що тоді вже прилетіло в мій під'їзд. І мені батька треба було вивезти в більш безпечне місце, у старий район міста, до своєї сестри.

Спочатку ми 13 березня пішли пішки до подруги. Ці 500 метрів мені здалися пеклом, тому що мені треба було батька дотягти до квартири подруги. А вже звідти нас забирали знайомі машиною на останніх трьох літрах бензину. Це було дуже важко, аж моторошно згадувати.

Шокувало, як порожніє місто. А ще у моєї сестри загинув чоловік у червні 2022 року. Я з сестрою зараз разом живу, ми удвох це переживаємо. Батька теж поховали в цьому році. Шкода, що наші батьки, які заслуговують на спокійну старість, змушені тепер скитатися по всій Україні. 

Зараз я на простої працюю. Я розгубила своїх дітлахів, з якими займалася спортивним орієнтуванням, тому допомагаю іншому тренеру. Дуже рада, що виїхала з окупованої території і залишаюся на своїй рідній землі. Мені говорили, що можна виїхати за кордон, але я цей варіант навіть не розглядала. Я дуже люблю свою країну. І завжди всім розповідала, що потрібно любити країну не за посадовців, як у нас зараз відбувається, а за сонце, небо… Я взагалі дуже життєлюбна людина. Я обожнюю своє місто, але я повернусь туди, тільки коли воно стане вільним і буде під прапором України.