Все життя Інни та її чоловіка підпорядковане боротьбі з хворобами дорослої доньки. Коли вимикають світло, у них немає змоги підняти доньку після лікарні на сьомий поверх, де вони орендують квартиру

Мені 59 років, чоловіку 60. Дочка наша – інвалід першої групи, на гемодіалізі. Їй 37 років. Жили ми в Луганську, а на гемодіаліз доводилось їздити з Луганська в Донецьк п’ять років. Я з нею їздила туди і назад. А тоді вже чоловік вимушений був орендувати квартиру, і ми проживали на два міста – Донецьк та Луганськ. А коли ця ситуація у 2014 році виникла, то ми не могли вже їздити між двома містами. Змушені були переїхати в Черкаси. Ми тут уже десять років.

В Черкасах моя донька єдина була з таким захворюванням – у неї обидві нирки відмовили. Нам тоді було дуже складно: по-перше, це було повторно. Ще й час гемодіалізу стали скорочувати, а для неї це дуже погано було. Тож ми вимушені були на деякий час виїхати до Литви. Але донька впала і порвала зв’язки на ногах. Тоді ми повернулися назад, бо в нас лікарі дуже гарні у Києві. І той самий лікар її уже вдруге оперував. Усе дуже добре було, але вона ще раз упала, шийку стегна поламала, і руку зламала. Наразі все в неї рубцюється. 

Донька зараз на візку, а ми орендуємо квартиру на сьомому поверсі. Раніше орендували на чотирнадцятому. Там не було ні світла, ні опалення. Електрику вимикали, були блекаути. 

Зараз доньку потрібно після діалізу заносити додому або чекати, поки світло ввімкнуть, бо не можемо піднятися на ліфті. 

Люди дуже добрі тут є. Деякі пускали нас на квартиру. Хтось допомагав пандус зробити. Весь під'їзд нами опікується. Допомагають, якщо треба піднімати коляску. Хтось зарізав порося – і дав нам шматочок сала і м’яса, хтось курочку приніс, хтось - зелень. Люди є дуже добрі.

Дуже хочу мати свій дім. У нас же квартири нема, то ми микаємося по чужих. Хочеться у свою хату повернутися. Я не знаю, можливо це чи ні. Мені б, звісно, хотілося тут залишатися, але як усе буде – незрозуміло. Більше за все хочеться мати своє житло. І щоб дочка реабілітацію пройшла тут, щоб із цим допомогли. І миру хочеться. Щоб не було війни, вимкнення світла, води, опалення. Звісно, кажуть, що це вже розкіш, але я не згодна. Це не розкіш, а необхідність.