Єва Задорожна, 9 клас, Тернівський ліцей, Тернівської сільської ради

Викладач, що надихнув на написання есе – Билина Руслан Миколайович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Уже майже три роки на території нашої країни відбувається повномасштабне вторгнення. І чесно, з кожним днем усе більше і більше впадаєш у відчай і перестаєш вірити у свої сили. Шлях кожного українця по-своєму важкий та тернистий. Тут я розповім, як змінилося особисто моє життя за цей період.

Ну, по-перше, я дуже багато хвилювалася, адже удари по нашій країні почастішали.

У школі ми почали частіше бігати до бомбосховища, а тривоги стали довшими. На нашу область зараз випускають якомога більше Мігів та «шахедів», оскільки вона розташована в центральній частині України. Але Слава Богу, сили оборони їх вчасно ліквідовують.

Здавалось би, нічого окрім негативу у моєму житті в війні немає. Але усе не так погано, як здається. Адже навіть у постійних тривогах, нервуваннях та сумних новинах я все ж таки знайшла і позитивні моменти.

Я познайомилася з новими людьми, знайшла серед однолітків, яких усі ці обставини змусили покинути домівки та переїхати до нас, друзів та подруг. Я почала більше цінувати життя та родину. Зацікавилася малюванням та психологією. Вирішила для себе, що треба спробувати усе, що хотілося і жити в моменті, адже другого життя не буде.

Останні роки здавались довжиною увічність. Адже постійні повітряні тривоги, загрози БпЛА приводять до частого стресового стану, звідси випливає погіршення самопочуття і тому подібне.

У школі ми з моїм класом активно допомагали захисникам і захисницям. Брали активну участь у проведенні благодійних ярмарок, концертів. Усі кошти, що ми зібрали, пішли на необхідне армії. Також на території Тернівського ліцею було встановлено меморіальну дошку загиблим у війні з росією учням навчального закладу. Брала участь я і у цьому заході, виконуючи сольно пісню.

Війна дала поштовх моїй писемній діяльності, я написала вже 4 авторських вірші. Провідним мотивом творів є бажаний мир. Далися вони мені, чесно кажучи, нелегко. Кожен з них був написаний у важкий період мого життя. Наприклад, у вірші «Незалежність» зображено бажання закінчення війни. Як же хочеться повернутися хоч у один мирний день. На даний момент я припинила писати. Чомусь муза приходить до мене лише у тривожних ситуаціях.

Скільки уже хлопців та дівчат полягло у боротьбі за незалежність. За час, поки я пишу це есе, сотні людей убивають бомбами, ракетами, розстрілюють.

Кожна друга українська родина зазнала втрати рідної людини на війні. Кажуть, час лікує, але це брехня. Час лише відтягує наші сльози, страждання на деякий час. Ця рана ніколи не загоїться.

Єдине, чого зараз хочеться – ПЕРЕМОГИ! Але це уже не буде перемога з веселощами та радощами, як уявляємо ми. На мою думку, це буде перемога, після якої ми маємо просто проаналізувати, скільки людей померло, скільки будинків розбито, скількох дітей лишила без батьків російська «спеціальна воєнна операція». Звісно, радіти перемозі ми будемо, радітимемо душею. Але в той же час у наших душах назавжди залишаться військові, які вже ніколи не розділять з нами ні радості, ні суму. Ми не можемо дозволити, щоб це відбулося колись з нашими нащадками.

Для майбутніх поколінь ця війна буде найкращим прикладом того, як треба цінувати волю і незалежність.

Мої 1000 днів – важкі морально, стресовий період. Оскільки мій брат закінчує навчання у військовій академії, у яку був російський прильот, над моїм містом часто літають «шахеди». Ці 1000 днів були найважчими за все моє життя.