Я займаюся танцями у стилі джаз-фанк. У вільний час можу помалювати картини за номерами, хоча в мене немає багато досвіду. Точної мрії я ще не маю, але дуже хотілося б отримати гарне майбутнє в танцях. Найбільше мене надихають саме танці, а в усьому іншому, як мені здається, таланту в мене немає.

Через два-три місяці після початку війни мені та моїй родині довелося переїхати у Київську область до квартири, де раніше жила моя хресна тітка, оскільки у Харкові була не найкраща обстановка. Але через деякий час у селі під Прилуками не стало мого дідуся, і мені ще приблизно два роки знадобилося залишатися там. Ми проживали в селі з мамою, а батько залишився на Чайках. Тільки після цього ми вже остаточно переїхали до Києва. Мені довелося покинути своє рідне місто, школу та друзів. Мої батьки деякий час були без роботи, але потім знайшли собі роботу та досі там працюють. З кінця 4 класу по 6 клас я навчалася у своїй Харківській школі онлайн, а в 7 клас я пішла в іншу школу. Там мені дуже подобається, я знайшла собі багато нових друзів та знань, та й за межами школи у мене тепер теж багато друзів. Ми дуже сумуємо за рідним містом, але тут теж не гірше за Харків.

Проте є спогад, який назавжди залишиться зі мною. Це було у Харкові на початку війни. Я з мамою не виходила на вулицю приблизно два тижні через обстріли та страх. Все ж таки ми вирішили піти в магазин за продуктами, який знаходився з іншої сторони стадіону. Коли ми поверталися назад, я побачила краєм ока, що щось летить над головою. Це був, мабуть, «шахед». Він прилетів на іншу сторону стадіону, майже в сусідній будинок, десь за 500 метрів від нас. Ми дуже злякалися та побігли в найближчий підвал. Через декілька годин мій тато з сусідом пішли подивитись, що там трапилось, але побачили, як біля них летить ще один «шахед». Сусід швидко побіг до під'їзду, а тато від переляку заховався під машину. На щастя, все було добре, але цей день я ніколи не забуду.