З початком війни ми були змушені покинути свій дім, залишити рідних і все, що було нам дороге. Пережили тяжкий виїзд з окупації. Всі ці події сильно вплинули на психологічний та емоційний стан доньки.

Вона стала дуже нервовою, часто замикалася в собі, її нічого не радує. Завжди говорить, що нормальне життя, таке як раніше, настане тільки після повернення додому, до друзів і своєї школи. Це життя, яке вона зараз взагалі не хоче сприймати. Дуже тяжко усвідомлювати, що нічого не можна змінити і допомогти дитині зараз.

Був ранок четверга, ми знаходились удома в Бердянську. З перших вибухів зрозуміли, що почалася війна. Було дуже страшно. В поспіху зібрали деякі речі і поїхали до батьків у село. Там пробули 40 днів, постійно в стресі, майже не спали. Потім вирішили виїхати з окупації і потрапили під обстріл.

Ми прокинулись від вибухів. Було панічно і страшно. Донька все почула, коли ми говорили між собою про це.

Від першого дня війни і кожного наступного було стресово і дуже страшно, нічого не зрозуміло. Донька важко це сприйняла. Зараз вона постійно закривається в собі, не хоче сприймати нових друзів і нову реальність, погано спить і часто нервує.

Було важко знайти ліки від тиску, серцеві та алергії.