Коли почалась війна, Катерина Старовойт з міста перебралася в село Чайківка — і разом із сусідами почала допомагати армії. Не чекали вказівок зверху: самі збирали овочі, сортували харчі, плели маскувальні сітки. Працювали на вулиці, а потім влилися у потужний місцевий волонтерський осередок. 

У кожного тут є той, хто на фронті: чоловік, брат, син. Та найгірше – проводжати земляків в останню путь. «Особливо боляче, коли йдуть молоді", — говорить пані Катерина. Попри біль, жінки й далі приходять плести маскувальні сітки. Вони сміються, плачуть, підтримують одна одну. Бо вірять: їхні руки — теж зброя.