Спочатку це здавалося тимчасовим рішенням. Алла з чоловіком і дитиною зібрали речі у поспіху й у перші дні вторгнення переїхали з Бородянки Київської області до сестри — «на кілька днів». Потім — до батьківської хати чоловіка в селі Чайківка Житомирської області, яку самотужки почали відновлювати. Та і залишилися. Бо війна не відступала. 

На момент запису цього інтерв’ю чоловік Алли вже як пів року служить у ЗСУ. Хоча поки що його не відправляють на передову, кожен його виїзд сприймається як останнє прощання. «Кожен раз, коли бачиш, а потім знов він уїжджає. Це дуже важко», — ділиться вона. 

Алла почала активно допомагати волонтерському штабу: «Плетуться сітки. Розумію, що це важливо». Важливо — бо на війні чоловік, в армії — вітчим, і тисячі інших, кому ці маскувальні сітки можуть врятувати життя.