Першого дня великої війни Людмила Невмержицька мчала лісовою дорогою на заправку, де працювала. З-під Києва подзвонила: «Мамо, ми їдемо до тебе». Увечері в Чайківці, що на Житомирщині, зібралася велика родина Людмили: діти, онуки, племінники.

Жінка згадує, як у перші тижні вторгнення натягнула мотузки просто у дворі й почала навчати інших різати старі простирадла на стрічки для сіток.

Згодом в Чайківці зародився потужний волонтерський осередок. Коли поблизу впав російський шахед  —  вони не припиняли працювати. «Ми не можемо інакше, бо там — наші діти. Наш син у ЗСУ. Ми за всіх молимося. І хочеться вірити, що хоч одна наша сітка когось урятує», - резюмує Людмила.