Зміни були у всіх нас. Ми з чоловіком лишилися роботи, син - друзів, бо багато хто виїхав. Не стало більше гуртків, школи, місць, де можна було спілкуватися. Зникли спокій та впевненість.

Ми прийшли на роботу, і нам сказали, що почалася війна. В це було дуже важко повірити - що сусіди, це вороги та вбивці. Ми пішли додому, там чекав син. Він просто ридав, а ми намагалися його заспокоїти. Це був перший день болю, жаху, розпачу.

Спочатку йому сказали друзі, а потім ми. Він плакав і не міг зрозуміти, як це могло трапитися.

Окупація. Потім місяць без води, світла, тепла. Зараз - щоденні обстріли. Психіка цього не витримує, тому ми з сином ходили до психолога.

В окупації не вистачало їжі та води, не було навіть хліба і молока. Були величезні черги.

Був і уламок, який ледь не влучив у чоловіка.