Сізих Данило, 9 клас, Лисогірська гімназія «Мрія» Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області

Вчитель, що надихнув на написання есе — Кузьменко Олеся Анатоліївна

“1000 днів війни. Мій шлях”

1000 днів… Це багато чи мало?

1000 днів радості – це мало. 1000 днів горя – це багато. 1000 днів благополуччя і здоров’я – це мало. 1000 днів хвороб та бідності – це багато.

Війна… Один день війни – це вже багато. А моя Батьківщина живе в цьому жаху вже 1000 днів! Вже стільки часу навколо нас сльози, біль, розлука, горе, розпач, руйнації, знищення та смерть.

На самому початку мені здавалося, що це все відбувається не з нами, і це – якийсь сон. Здавалося, що скоро все скінчиться і життя стане, як раніше.

За ці 1000 днів я пережив з мамою переїзд до іншої країни, навчання в іноземній школі та життя в іншому суспільстві. Це цікавий досвід і, можливо, — це могла бути чиясь мрія. Але причини цього досвіду – клята війна! І це перекреслює весь позитив від пережитого.

Мій батько – справжній герой та патріот України. Він боронить нашу неньку ціною свого життя.

1000 днів війни – це 1000 днів втраченого часу, який я міг би провести разом із моїм татом. Кожен день я просинаюсь із страхом, що може прийти повідомлення про його загибель.

1000 днів війни… Це надзвичайно багато, але цього недостатньо, щоб вбити в мені віру, надію і бажання на нашу перемогу, щасливе майбутнє та не один десяток тисяч днів радості, сміху, любові та щастя.