Мирошниченко Софія, 11 клас, Полтавський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Віталія Грицаєнка Полтавської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мостова Розаліна Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мої 1000 днів війни. Слухавши історії бабусі про Другу світову війну, не могла уявити що війну застану і я. Я досить добре памʼятаю ту ніч, гул літаків, новини в телеграм-каналах, звернення президента. Найбільше памʼятаю те відчуття страху та безвихідності. Перші дні війни пройшли у постійній метушні, то ми йдемо до банкомату, стоячи у величезній черзі, до аптеки, до магазину.

Нерозуміння того, що відбувається було не тільки в мене. Пусті полиці в магазинах…Але ми це пережили, людям з прикордонних територій було набагато важче. 

До речі, я проживаю в місті Кременчук. Дні йшли, всі потроху звикали до нових умов, так само і я. Я займалась звичними для себе справами, тепер в кутку кімнати стояла тривожна валіза, а на вікнах був скотч. Минали місяці постійних повітряних тривог і ось, приліт ракети по моєму місту. В момент здалося, що моє серце зупинилось. Метушня в місті, сирени пожежних машин та швидкої. Я дивилась на все це з вікна і не розуміла, як це можуть робити люди один з одним (це вже пізніше я зрозуміла, що в цій війні люди тільки ми). Мій батько долучився до ЗСУ. Я розуміла, що це потрібно, та все одно було страшно за нього.

Особисто для мене дистанційне навчання було складніше, ніж звичайне, тому весь час я займалась навчанням.

Я з дитинства знала, ким я стану в майбутньому, тому я готувалась до вступу після 9 класу до військового ліцею. Моя сімʼя знала завчасно про моє рішення та мама була все одно не в захваті, що під час війни я обрала військовий заклад. Ось я вже на вступних випробуваннях. Успішно склавши їх, я вступила до Полтавського військового ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Віталія Грицаєнка. Пройшла клятву ліцеїста, і відтоді я гордо ношу погон ліцеїста. Дні минали дуже швидко. Я навчаюсь вже на другому курсі.

Тривоги заважають навчанню, я кожного дня засинаю у підвалі, проте я знаю до чого я йду і не здаюсь.

Кожен із цих 1000 днів став для мене уроком. Вони навчили мене цінувати життя, любити ще сильніше і боротися за те, що дійсно важливо. Наша війна — це не лише біль та втрати, але й надія на краще майбутнє, яке ми виборюємо щодня. Незважаючи на те, скільки днів мине, я впевнена, що мир обов'язково повернеться. Ці 1000 днів стали символом незламності нашого народу, і я вірю, що попереду - перемога, справедливість і нова ера для України.