Глуходєдова Юлія Миколаївна, вчитель, Комунальний заклад "Харківський ліцей №10 Харківської міської ради"

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року назавжди закарбувалося в житті кожного українця. Війна…. Хто міг подумати, що з нами, українцями, може таке трапитися в ХХІ столітті.

Вітаю, мене звуть Юлія, вчитель історії Харківського ліцею №10. Для мене змінилося з 2022 року все: я почала по-іншому дивитися на речі, цінувати кожну хвилину, проведену з рідними та близькими людьми. В березні заради доньки виїхали до села Харківської області, прихопивши з собою ноутбук, бо я була впевнена, що обов’язково буду проводити уроки, спілкуватися зі своїми учнями. І так на початку квітня я почала виходити на уроки, готувати одинадцятикласників до ЗНО. Іноді це були просто розмови, психо-емоційна підтримка один одного.

Мої учні надавали сил рухатися, вчити та вчитися, радіти дрібницям.

Але невдовзі я повернулася та ходила на роботу пішки: писала журнали, роздавала гуманітарну допомогу та спілкувалася з колегами, які так само приїжджали до школи. Я навіть пересаджувала квіти в кабінеті, бо вірила, що ще трішки і мої «бешкетники» прийдуть до класу і знову будуть звичайні уроки, заходи, розмови, сміх ….

1000 днів війни, які вони? Кожної хвилини думка про повернення до минулого мирного життя без тривог, ракет… Але ще й думка про тих, хто стоїть, хто здобуває таку бажану незалежність та мир. Честь та хвала людям-титанам.

Моя зараз місія – навчати та виховувати майбутнє України. Не дивлячись ні на що, створити безпечні та комфортні умови навчання, освоєння нових сервісів, платформ, технологій тощо.

Війна нас, українців, змінила, але не зупинила у прагненні жити, творити для нашої рідної України. Для мене тисяча днів війни – це переосмислення цінностей, можливостей. Я точно знаю, що щастя у дрібницях: рідні поруч, з моїми учнями все гаразд тощо. Я просто живу, займаюся улюбленою справою, люблю та поважаю своїх учнів, які надихають на нові звершення та ідеї. Завдяки їм я створюю цікаві завдання, беру участь у професійних конкурсах, підвищую свою кваліфікацію. Не зупинятися на досягнутому попри війну, бо вірю у Перемогу нашої неньки-України, у ЗСУ, які тримають тил і кожної секунди доводять, що нічого немає неможливого.

Триматиму і надалі освітній фронт задля майбутнього нашої держави. Бо допоки є улюблена справа, учні, які надихають, надають сили, підтримку тощо.

Все буде Україна!