Дорохова Софія, 1 курс, Білоцерківський фаховий коледж сервісу та дизайну

Вчитель, що надихнув на написання есе - Старовойт Діана Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

«Війна», лише пʼять літер, але ж скільки літрів людських сліз вони містять у собі протягом усіх років існування людства. Звісно, що війна змінила мої погляди на світ. За 1000 днів я зрозуміла одне: як би боляче не було, завжди потрібно йти та жити далі, але не забувати якою ціною ти живеш під чистим небом.

 З самого початку війни я боялася невідомого майбутнього, але чим далі йшла війна, тим менше я стала боятись того, що в мій дім прилетить ворожа ракета.

Ранок, 24 лютого 22-го року. Все було спокійно, як завжди... та ближче до 11-ї години приїхав брат. Переполоханий, нібито побачив привида, зайшов у будинок зі словами «Новини ні в якому разі не вмикайте!». Коли ж я поцікавилась що трапилось, він відповів: «війна почалась»… Ще в мирний час я геть і не здогадувалася, що буду проводити ночі в укритті. Раніше було спокійніше, раніше було краще. Мій рідний дім не зазнав жодних ушкоджень, що могли бути наслідком ракет агресора, та якщо ж вони ще не змогли відібрати у мене дім, вони частково стали причиною руйнування моєї психіки.

Страшні новини стали вже невід’ємною частиною мого життя... Тому й не дивно, що мені складно на щось подібне гостро реагувати.

І лише завдяки героям та героїням моєї Батьківщини я вільно ходжу по рідній нене землі; лише завдяки їм, їхній хоробрості, мужності та бажанню захистити рідну землю від «помилки Бога» я маю змогу навчатися та спокійно жити.

Війна – це вічна розруха, хаос та тисячі смертей. Війна – це нерви, сльози горя та вічні молитви за все що ми маємо, щоб в одну мить не втратити життя.

Мій особистий шлях протягом 1000 днів був нелегким, наповненим сліз та нервів...