Бідна Марія, 9 клас, КЗ "Харківський ліцей №1 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бурма Н.Г

«1000 днів війни. Мій шлях»

Перше лютого дві тисячі двадцять другого. Мій день народження. У той рік на цей день припадав китайський новий рік. Ми купили сто вісім мандаринів, щоб увечері, за традицією, закотити їх в оселю. Це повинно було принести радість , щастя та добробут. Поруч були мої рідні брати Семен та Георгій, сестра Єлизавета, батьки, родичі і друзі.

Хто тоді міг собі уявити, що такою великою сім’єю ми ніколи більше не зможемо зібратися, бо не всі будуть на Батьківщині. Це було останнє свято до…

Двадцять четверте лютого дві тисячі двадцять другого. Я прокинулась пізно,  після десятої ранку. Чомусь ніхто не розбудив мене раніше, а вибухи пролунали десь вдалечині. У всіх удома були якісь заклопотані обличчя. Постійно десь гуркотіло . Мама побігла за їжею. Потім разом з братами і сестрою зосереджено збирали документи і якісь необхідні речі.

Скажіть, як можна зібрати в один рюкзак усе життя?

Це був початок чогось незрозумілого, страшного, дикого, страху до скрегіту зубів,  того, що і досі не вкладається у голові, у що неможливо повірити. Ми іноді намагаємося згадати якісь подробиці: наприклад,  як і що ми їли (їжі було вдосталь), як, де і коли спали… Тепер перші тижні здаються одним довгим невизначеним днем, а може,  ніччю.

Так, скоріше ніччю, бо було ДУЖЕ лячно! Час від часу наш дім здригався від ударів .

Ми часто сиділи між двома стінами, де був покладений великий матрац, подушки та ковдри. Там було трішки затишніше, з нами лежали коти. Ми вирішили: хай там що, з Харкова не поїдемо, не кинемо рідний дім та рідне місто!

Здавалося, ми  граємося в якусь абсурдну дитячу гру.

Шосте березня дві тисячі двадцять другого року. Це була Прощена Неділя. Ми почули зловісний рев літака і вирішили піти у своє лігво. І зараз всі згадують, як це було доречно, тому що хвилин за десять впала бомба просто неподалік і у нас вилетіли всі вікна. Вмить стало холодно, в повітрі відчувався пил. Горіла будівля напроти, а поруч житлового будинку більше не існувало...

Зорі на небі здавалися більш яскравими, ніж зазвичай, немовби наблизились до нас. Холодно, волого, і знову дуже страшно…

За два дні обидві кішки народили кошенят. Життя тривало. Дивно, але неможливо було дивитись фільми, може тому, що реальні події за своєю інтенсивністю перебивали,  перекривали зіграні кимось почуття. У ті дні, мабуть, найскладнішим було усвідомлювати, що люди виїжджають із Харкова, а ми чомусь залишаємось,  немов тримаємось за наш світ, який згорнувся до периметру нашої будівлі. Раптом наша старовинна одноповерхова будівля в центрі великого міста перетворилася на щось крихітне, на кшталт куреня. 

У рідному домі навіть стіни допомагають. Дах залатали, вікна забили, а рідні стіни, дякувати Богу, залишились та гріли душу.

Двадцять четверте березня дві тисячі двадцять другого. Я з мамою  і старшою сестрою вперше вийшла на вулицю. Це було щось неймовірне: піти до супермаркету, на другому поверсі якого були промислові товари. Ніби вперше, розгублено роздивлялися посуд, олівці, купити красиві свічки. Це було неймовірне щастя!

На початку квітня посіяли томати на розсаду, квіти… Життя тривало.

Двадцять четверте квітня дві тисячі двадцять другого.  День народження старшого брата і Великдень. Нарешті до нас зміг дістатися дідусь. За столом було чисто і урочисто. Усі вдивлялися в обличчя одне одного і було зрозуміло, що ми змінилися за ці два місяці.

Початок травня того ж року. Матуся зняла залишки скотчу з вікон і сказала, що для нас війна не закінчилась, але ми будемо жити далі, боротися й допомагати нашій країні.

За ці два з половиною роки відбулося багато чого. Але, попри всі труднощі, наша родина завжди залишається дружною. Особливо зараз, коли кожен із нас будує своє сьогодення, я гостро відчуваю, наскільки важлива наша єдність. Ми – родина Бідних! Ми не лише підтримуємо одне одного, а й живемо духом незламної сили й віри в краще майбутнє нашої країни.

Разом ми здолаємо будь-які виклики, і ця єдність робить нас ще сильнішим.