Ми з Запорізької області. Мені 25 років, є сім’я. Проживали в Пологівському районі, а зараз там під окупацією все. 

Мені не вірилося, коли дізнався про початок війни - ніколи не міг подумати, що Росія на нас нападе.

4 березня в мій дім прилетіло, і три дні я поранений бігав по вулиці туди-сюди, бо обстріли були. Я був тоді в селі у бабусі й не міг виїхати, бо село окружили окупанти, і три дні ми бігали. Тільки сьомого числа змогли виїхати в Токмак. Там у лікарні сказали, що руку треба відрізати, бо запалення може бути.  

Я підписав згоду, щоб мені відрізали руку, і зранку мені збирались це робити. А зранку мама з волонтерами мене вивезла в Запоріжжя, і там мене пооперували. Рука залишилася, але вона зовсім не працює.

У мене до війни здоров’я було добре, а після цього випадку проблеми з серцем почалися. Робили кардіограму і говорили, що в мене постійна тривожність. Здоров’я дуже погіршилося. Почалися проблеми зі стравоходом – лікарі сказали, що це від стресу. Я вже два місяці на дієті.

Своє майбутнє бачу у вільній Україні. Не хочу нікуди виїжджати, хочу жити в Україні.