Гордієнко Ростислав, 11 клас, Вугледарський навчально-виховний комплекс "Політехнічний ліцей - загальноосвітня школа І-ІІ ступенів" Вугледарської міської ради Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Луньова Анжела Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна зненацька  увірвалася в моє життя ще у  2014 році, але повномасштабна, яка розпочалась 24 лютого 2022 року, миттю  докорінно змінила не тільки моє життя, а й  буття всього українського народу. 1000 днів війни – це  тривалий, довгочасний і болісний шлях безжальних і жорстоких випробувань для долі кожної людини, яка опинилася в обіймах кровожерної, варварської, загарбницької  війни.  

Кожен з нас зустрів ці дні по-різному, але всі ми розділяємо спільний досвід болю, втрат і надії.

Коли почалася  війна, я був сповнений страху і невизначеності. Здавалося, що  світ втрачає цілісність, поділяється на частини та розпадається на очах, а майбутнє виглядає темним і неіснуючим.

Кожен день приносив жахливі  новини про бої, втрати і руйнування. 

Але разом із цим прийшло і щось інше – дух товариськості, почуття єдності та незламності. Перші місяці війни були найважчими.  Треба було  вчитися жити в умовах постійної небезпеки, пристосовуватися до нових реалій.  

Пам'ятаю, як важко  мені було прийняти той факт, що наша країна перетворилася на поле бою.

Війна – це важке випробування для людської психіки. Але з часом я почав бачити інші аспекти цієї війни. Вона згуртувала всіх нас, зробила сильнішими і більш свідомими,  наголосила на справжніх цінностях для кожного з нас.  Мій шлях через ці 1000 днів був сповнений знегоди та різних складних життєвих  випробувань.  Мені довелося навчитися стресостійкості та витривалості, боротися зі своїми страхами та невпевненістю, відрізняти головне від другорядного, знаходити світло навіть у найтемніші моменти.

Тепер я  ціную  кожен день, кожну хвилину, кожну мить,  яку можна провести з близькими.

Не менш важливим був і досвід волонтерства. Допомагаючи іншим, я відчув справжнє значення єдності. Люди з різних куточків країни, незнайомі один одному, об'єднувалися задля спільної мети – допомогти тим, хто потребував.

Цей досвід став для мене відкриттям – я зрозумів, що ми не самотні, що ми маємо один одного, і це дає сили продовжувати боротьбу.

Сьогодні погляд у майбутнє вже не здається  мені таким темним, як на початку. Ми пережили ці 1000 днів і стали сильнішими. Кожен з нас пройшов свій шлях, але разом ми творимо нову історію нашої країни. І хоч війна триває, я впевнений, що світло переможе темряву, а Україна відновиться  та стане ще сильнішою  і об'єднанішою.

Я – майбутнє  України. І вже зараз починаю замислюватися над своєю роллю в цьому житті.

Моє головне завдання - добре навчатися, стати кваліфікованим спеціалістом.  Я вірю в нашу перемогу та яскраве майбутнє України.