Голуб Дар’я, 11 клас, Лебединський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5

Вчитель, що надихнув на написання есе - Костирка Юлія Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

І все на світі треба пережити….

Ліна Костенко

Війна. Просте слово. П’ять літер. Але скільки асоціацій пробуджує воно в нас? Біль, сльози, туга за близькими людьми, ненависть та любов…

Ще не так давно раділа життю. Я і моя родина мали багато планів на майбутнє. Але в один момент усе змінилося.

Холодного лютневого ранку звістка про повномасштабне вторгнення чорною хмарою розійшлася всією Україною. Цей день розділив життя українців на до та після. Війна торкнулася кожного.

Війна! Що таке війна?

Коли нам розповідали про другу світову війну, мабуть, ніхто з людей, молодших за вісімдесят років,  насправді не розумів що це. Ми могли лише уявити собі, що відчували вони в той час. Не більше того. Страшно за тих, хто в такому поважному віці переживає це знову. Дехто, на жаль, не зміг пережити. Але страшніше за тих, хто ще занадто малий, щоб зрозуміти, що коїться. Занадто малий, щоб помирати. Це неможливо усвідомити й прийняти.

Війна… Справді, дуже страшне слово. Ця лиха сила залишає після себе багато горя та страждання. Вона робить дітей сиротами, жінок – вдовами, а декого – калікою на все життя.

Війна – це те, чого ніколи не очікуєш, навіть якщо новини тривалий час натякають на небезпеку. Війна змінила життя мільйонів людей, і моя історія – лише одна з багатьох. Проте вона є відображенням нашої спільної реальності, яку неможливо оминути.

Того лютневого дня, я з родиною була в маленькому селищі. Ми вирішили залишитися там, адже було відчуття, що в невеликому населеному пункті буде спокійніше. Але це було лише ілюзією. Війна не залишила байдужими нікого й не оминула жоден куточок.

Вона проникла у всі сфери життя: від щоденних новин до тих дрібниць, які раніше здавалися несуттєвими. Змінилося все: ритм життя, пріоритети, думки та страхи.

Перші дні були найтяжчими. Ми постійно стежили за новинами, слухали сирени і переживали за рідних, які залишилися в інших містах. Почуття невизначеності й тривоги переслідували кожен день. Не зважаючи на небезпеку та  страхи, наша сім’я не планувала виїжджати за кордон, навпаки, намагалися зберегти хоча б частинку звичного життя, сподіваючись, що війна скоро закінчиться.

Ми залишалися на рідній землі. Наші друзі та родичі виїхали в інші країни.

Кожен обирав свій шлях порятунку, і, хоча ми підтримували зв’язок, відстань ставала відчутнішою. Мені було важко усвідомлювати, що, можливо, ми не скоро побачимося, але водночас я розуміла, що їхня безпека важливіша.

Від початку війни мої батьки активно допомагають Збройним Силам України. Їхня допомога – це щире бажання наблизити перемогу, показати, що кожен із нас може зробити свій внесок. На початку війни ми возили їжу та теплі речі на блокпости, де стояли наші хлопці.

Я добре пам'ятаю їхні очі – втомлені, але сповнені мужності й віри.

Це були моменти, коли відчувалася справжня єдність: хлопці захищали нас, а ми підтримували їх, як могли. Пізніше навколо нас згуртувалися інші люди. Кожен донат чи переданий пакунок став для нас символом того, що навіть у найважчі часи ми всі стоїмо пліч-о-пліч, борючись за спільне майбутнє.

Протягом цих 1000 днів війни  навчилася цінувати моменти тиші, маленькі радощі та прості речі, які раніше не помічала. Зрозуміла, що в житті найцінніші ті переживання, які приносять щастя.

Саме ці моменти формують нашу сутність і надають змісту нашому існуванню. Тепер я намагаюся уважніше ставитися до кожної миті, адже вони є основою нашого життя. Попри всі труднощі, ми залишилися в рідній країні і продовжуємо вірити в її перемогу. Впевнена, що ці 1000 днів війни стали випробуванням, але водночас вони показали, наскільки сильними ми можемо бути, коли об'єднуємося заради спільної мети – мирного майбутнього.  

Сьогодні українці об’єднані як ніколи. Кожен на своєму фронті самовіддано воює за свою країну як волонтер, водій, кухар, митець.

Увесь світ побачив, що Україна – це не та країна, яка може просто здатися, зламатися, впасти на коліна.  «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» Ці потужні слова звучать відлунням у серці кожного українця: ми незламний народ, сильні та мужні, ми готові на все, готові боротися за кожен клаптик своєї землі,  аби жити у вільній, незалежній, квітучій країні!

Кожен день – це крок до нашої перемоги, до того, щоб повернутися до звичайного життя.

Війна багато відібрала, але вона також навчила нас ніколи не здаватися і продовжувати свій шлях, незважаючи на всі перешкоди. Переконана, що над нашою країною розвіються чорні хмари, засяє ясне сонце, настануть гарні часи. Наша Україна відродиться, відбудується і стане могутньою державою на весь світ!