Гузевата Діана, 3 курс, ДПТНЗ “ХВПУБ”

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тимофєєва Світлана Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, що розпочалася близько трьох років тому, змінила моє життя назавжди. Кожен день приносить нові виклики, але також і нові усвідомлення. Перші місяці були сповнені шоку та страху. Я пам’ятаю, як раптом вулиці міста заповнилися людьми, які намагалися вирватися з полону невизначеності. Мені прийшлося змінити тимчасово місце проживання та попрощатися з друзями та родичами. Тоді я усвідомила, як важливо цінувати прості радощі — спілкування з друзями, прогулянки вулицями рідного міста, спокійний сон та свіже повітря.

Травмою для мене стало те, що мій тато пішов на війну. Це було тяжко та боляче прийняти. Наразі я бачу його дуже рідко, але дуже ним пишаюся, його витривалістю та мужністю.

З часом моє сприйняття війни змінилося. Я почала більше цікавитися волонтерською діяльністю, допомагаючи тим, хто постраждав від конфлікту. Це був важливий крок для мене: відчувати, що я можу змінити ситуацію, хоч на крихітку. Спілкуючись із людьми, які втратили близьких або домівки, я зрозуміла, наскільки важливо зберігати людяність навіть у найскладніші часи.

Я дуже сумую за своїми друзями та знайомими, і кожен день мрію про те, щоб нарешті війна закінчилася,та я змогла обійняти кожного.

Наразі, коли вже майже 1000 днів іде війна, я бачу, як у цій жахливій ситуації формується нове покоління, сповнене рішучості та надії. Ми усі навчилися боротися за своє місце під сонцем. Я вірю, що наші зусилля не марні, і, хоча майбутнє залишається невизначеним, спільні цінності, надія та єдність — це те, що допомагає нам йти вперед. Війна стала справжнім випробуванням. Я, як і всі українці, хочу миру, щоб усі свої мрії втілити в життя, мати можливість спокійно роздумувати над сенсом життя, глибше зрозуміти себе і світ!