Бугаєнко Ольга, вчитель, Гаврилівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року стало днем, який змінив життя мільйонів українців. Я прокинулася від звуку вибухів. Головною емоцією, яку я відчула в ту мить, був розпач. Моє серце розривалося від думки, що війна торкнулася нашого мирного життя. Панічні телефонні дзвінки учням, турботливі голосові повідомлення батькам – усе це стало буденністю.

Моя головна місія – дати зрозуміти дітям, що вони не самі, що ми разом пройдемо через ці важкі часи.

Як класний керівник 11 класу, я бачила, як мої учні готувалися до випускного – їхній останній рік у школі мав бути часом свят і мрій. Але не судилося. Разом з ними я чекала на ЗНО, планувала урочисті події, і ніхто не міг передбачити, що все зміниться настільки раптово. У той день я зрозуміла, що як учитель, я не лише відповідаю за навчання – я маю бути опорою для своїх дітей, підтримкою в цей страшний час.

Перші дні були хаотичними. Ми тікали з дому в пошуках безпечного місця, намагаючись уберегти себе і рідних від небезпеки.

Але думка про моїх учнів не покидала мене. Я постійно намагалася бути з ними на зв'язку – надсилала повідомлення, розповідала про те, що треба робити під час повітряних тривог, намагалася зберегти спокій, хоча всередині самій було дуже страшно. Ці 1000 днів навчили мене цінувати найменші моменти життя, радіти простим речам і бути вдячною за те, що ми продовжуємо боротися… Я,  разом із моїми учнями, все ж  дійшли до нашого випускного –  не в традиційному форматі, але з тим досвідом і силою, які здобули в ці важкі дні.

Вони виросли на моїх очах, і я знаю, що перед нами відкриються нові можливості.

Проте час іде, і війна змінює кожного з нас. Мої учні розкидалися по різних куточках країни, а дехто – і за її межі. Але ми не припинили спілкуватися. Онлайн-уроки стали нашою новою реальністю, а прості речі, як дзвінок учня, стали справжньою радістю. Я не просто викладала предмети – я вчила їх жити, боротися за своє майбутнє навіть тоді, коли здається, що немає сенсу.

Війна… Слово, яке відлунює в серцях мільйонів українців, щоранку нагадуючи нам про біль, втрати і випробування. 1000 днів війни — це 1000 днів боротьби, надії і мужності.

Для кожного з нас цей час став етапом переосмислення, зростання і незламності.1000 днів війни – це не лише час болю, але й час глибоких змін. Я змінилася як вчитель. Раніше моя робота здавалася просто професією, зараз же це – місія. Я стала ближчою до своїх учнів, їхні переживання стали моїми власними, а їхні маленькі перемоги – нашими спільними досягненнями.

Кожен новий день – це випробування, але і можливість навчити дітей не здаватися.

Ці дні війни змінили мене як особистість, як учителя і як громадянина. Вони показали, що, незважаючи на всі труднощі, ми можемо бути сильнішими, ніж думаємо. Мій шлях учителя під час війни — це шлях від страху і невпевненості до незламності і віри у краще майбутнє. І я вірю, що, коли мине ще 1000 днів, ми будемо зустрічати світанок у мирній країні, де наші учні будуть вільними і щасливими. Я пишаюся тим, що можу підтримати своїх дітей у ці важкі часи і допомогти їм знайти в собі силу рухатися вперед.