Я з села Бахмутського району. У мене дитинка маленька. Коли в 2022 році розпочалася війна, ми думали, що все буде швидко, але не так все легко виявилось. У квітні 2022 року я виїхала. Важко було, але коли трапився приліт біля нашого дому, ми за дві години зібрались і виїхали. 

Мене мало що шокувало, бо ми все бачили з 2014 року. У нас інша неприємна ситуація трапилась. 6 січня 2023 року безвісти пропав мій брат, і по цей день він числиться безвісти зниклим на напрямку Кремінної.

Зараз знаходимося в місті Дніпро. Виїжджали самотужки. До Бахмута я доїхала на таксі за шалені гроші, звідти мене забрав отець Василь з благодійної організації «Карітас». Потім добиралась потягом до Львова і звідти - в Чернівці.

Були люди, які допомагали. Звичайні чужі люди, навіть ті, від кого я не очікувала допомоги.

Через війну я перенесла стрес, тепер у мене поганий сон. Зіпсувалися відносини з батьками, з чоловіка сім’єю. Тривога і панічні атаки нас мучать до сих пір. Що саме неприємне: минулої п’ятниці був приліт в Дніпрі саме біля нашого будинку.

В майбутньому я бачу Україну вільною і незалежною країною без війни. Мир – це найголовніше.