Ячмінь Наталія, вчитель, Соледарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №13 з поглибленим вивченням англійської мови Соледарської міської ради Донецької області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Подія, яка змінила все… Тут могла би бути якась надзвичайно зефірно-рожево-дівчача  історія, яка змінила все, натомість будуть солоні жіночі рядки з присмаком болю, радощів, туги та допомоги. Рядки про подію, яка розділила життя на «до» і «після» евакуації…

Що ж, почнемо рядок з присмаком болю… Біль буває різний. І у кожного він свій. А у ВПО цей біль один на всіх. Цей біль не можна порівняти ні з чим, він як фантом.

Коли маєш зібрати за ніч необхідні речі і на ранок вирушити у невідомість, розуміючи, що вороття вже не буде, а біль тебе переслідує  тими рожевими мріями про повернення додому, про рідне ліжечко, про рідний захід сонця з твого віконця, про місце твоєї сили, про все, що залишилося у житті  «ДО» - до події, яка змінила все…

На черзі рядок радощів… Під час війни вони стали особливими. Ти радієш усьому! Радієш, що можеш зранку прокинутися; радієш, що в слухавці чуєш найрідніших; радієш, що в будинку навпроти сусіди фарбують паркан; радієш, коли бачиш молоденьку маму з немовлятком у колясочці; радієш, що маєш можливість працювати онлайн з дітками рідної Соледарської громади; радієш гарним новинам «Трухи» та «Повітряного простору України». Багато чому радієш, але по-іншому, ніж у житті «ДО» - до події, яка змінила все…

Тепер  рядок туги…

Туга – це  коли болить чуже горе, яке стало твоїм.

І з кожним днем вона все більше і більше поглинає твоє сьогодення. І ти знов намагаєшся знайти в собі сили бути потрібною в таку мить, запитуючи: «Чим я можу зарадити?» Плетеш сітки, ліпиш вареники для поранених, плескаєш в долоні на підтримку Захисників-Ветеранів на «Іграх Нескорених», везеш під гірку візочок  військового  до лікарні, бо там щебінь і коліщата не їдуть, донатиш, постиш і знов донатиш, молишся, щоб повернулися живими та неушкодженими наші Титани.

Зустрічаєш кортеж «На щиті» з прапором на плечах – і знов туга… А на завтра – новий день.

І новий рядок, в якому з’являється вона - допомога! Cила допомоги. В чому вона зачаїлася? Ми знаємо з уроків фізики, що сила - фізична величина, що характеризує ступінь взаємодії тіл.

А з уроків життя засвоїли добре, що сила Нації в допомозі один одному! Так я стала частинкою громади за тисячу кілометрів від рідної домівки.

«Ми їдемо в Тартарари!» - промовила я в слухавку. У відповідь почула Богданчине: «Ні, ти їдеш до мене!» Так прийняли мою родину зі сходу в сім’ю із заходу. Так четверту весну поспіль зустрічаємо свято  Благовіщення  на  Рівненщині. Той самий день, коли почався відлік життя «ПІСЛЯ» евакуації.

Тепер я знаю, як молитися на Вервиці, благаючи Богородицю Діву захистити чоловіка на війни.

Знаю, що я – не одна. У мене є друзі, які пізналися в біді! Так від відчуття «світ бадьоро котився в тартарари» до відчуття «тепер це дивне місто - часточка твого життя, часточка твого серця» маю новий день. Люблю його. Живу у ньому. Плачу у ньому й радію, поволі наближаючи своєю працею Перемогу. Маленька жінка зі солоного краю у маленькому місті великої Волині не втратила віру в людей!