Я живу у «сірій зоні» на Дніпропетровщині. Гупають від першого дня війни. Я залишаюсь вдома. Два роки виживаю під обстрілами. Снаряди прилітають в будинки та на городи. Я живу один в батьківській хаті. Часто бігаю у підвал, бо по-іншому не можна. Магазини і аптеки закриті. Поки що ліки мені не потрібні. Як воно буде далі, не знаю. 

Життя триває. Я не знаю, скільки ще проживу. Дуже хочу побачити світле майбутнє у вільній країні.