«Той трах, коли ти за крок від смерті»

Аргунов Микита, Кругляківський ліцей, с. Кругляківка

Есе "Один день"

Весна… Моя улюблена пора. Усе в природі оживає, оновлюється. В ту весну мені виповнилося дев’ять років. Пам’ятаю радість – невже я знову повертаюся в село до дідуся з бабусею.

Тоді мене ніщо не хвилювало. На думці тільки роздуми щодо веселого проводження часу з друзями. Мене влаштовувало все, навіть повчальні розмови з бабусею за чашкою чаю, які швидко забувалися.

Вона дивилася на мене з любов’ю, а в очах неспокій. Що трапилося? Чому бабуся спочатку інколи, а потім щодня плаче і не випускає з рук слухавку, постійно комусь телефонує, хоча і чує автовідповідач? Чому дідусь кожного дня уважно слухає новини, а коли підходжу я, швидко перемикає канал? Відповіді немає… І так день за днем.

Але ось все змінилося. Я почув крик бабусі. Що ж такого трапилося?

Я дивився і не міг зрозуміти. Мої рідні так дивно поводилися. Вони кричали, перебивали один одного й намагалися кожен собі забрати слухавку.

Більше всього мене збентежило те, що бабуся сміялася і плакала водночас і викрикувала ім’я мої тітки, яка жила в Луганську, і все слухала, слухала, закриваючи рот своїми старенькими працьовитими руками.

Мене дзвінок не зацікавив, адже це не з мамою велася розмова. Наступного дня я поїхав додому, все забулося швидко аж до одного моменту. Саме тоді я зрозумів, що це був за дзвінок, що відчували мої дідусь з бабусею і чому дзвінок обірвався.

Пройшли роки… Я знову в дідуся і бабусі. Переді мною моя тітка, яка приїздила з Луганська. ЇЇ розповідь…

Війна на Сході розпочалася в квітні 2014 року, з якою я зіткнувся вже тоді, сам того не розуміючи.

Але той «самий день» настав для кожного в різний час. Для мене чотири роки тому, для моєї тітки – сім.

Мені вперше було боляче чути розповідь про постріли, про вибухи снарядів, про страждання людей, про смерть, про кров, про втрати, про постійний страх.

Поглядаючи на тітку, у мене стискалися груди, а мозок відмовлявся вірити і розуміти. Я дивився і бачив перед собою сильну жінку. Я прекрасно розумів весь той біль, який вона відчувала.

Той страх, коли ти за крок від смерті. Ось тоді я зрозумів усе… Жах і відчай сміливої людини і мільйонів таких самих як вона.

Для мене життя розділилося на «до» і «після». Я зрозумів, що я не хочу війни, хочу жити в мирній та сильній країні. І я впевнений, що так воно і буде.