Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Микита Романович Аргунов

«Той трах, коли ти за крок від смерті»

переглядів: 403

Аргунов Микита, Кругляківський ліцей, с. Кругляківка

Есе "Один день"

Весна… Моя улюблена пора. Усе в природі оживає, оновлюється. В ту весну мені виповнилося дев’ять років. Пам’ятаю радість – невже я знову повертаюся в село до дідуся з бабусею.

Тоді мене ніщо не хвилювало. На думці тільки роздуми щодо веселого проводження часу з друзями. Мене влаштовувало все, навіть повчальні розмови з бабусею за чашкою чаю, які швидко забувалися.

Вона дивилася на мене з любов’ю, а в очах неспокій. Що трапилося? Чому бабуся спочатку інколи, а потім щодня плаче і не випускає з рук слухавку, постійно комусь телефонує, хоча і чує автовідповідач? Чому дідусь кожного дня уважно слухає новини, а коли підходжу я, швидко перемикає канал? Відповіді немає… І так день за днем.

Але ось все змінилося. Я почув крик бабусі. Що ж такого трапилося?

Я дивився і не міг зрозуміти. Мої рідні так дивно поводилися. Вони кричали, перебивали один одного й намагалися кожен собі забрати слухавку.

Більше всього мене збентежило те, що бабуся сміялася і плакала водночас і викрикувала ім’я мої тітки, яка жила в Луганську, і все слухала, слухала, закриваючи рот своїми старенькими працьовитими руками.

Мене дзвінок не зацікавив, адже це не з мамою велася розмова. Наступного дня я поїхав додому, все забулося швидко аж до одного моменту. Саме тоді я зрозумів, що це був за дзвінок, що відчували мої дідусь з бабусею і чому дзвінок обірвався.

Пройшли роки… Я знову в дідуся і бабусі. Переді мною моя тітка, яка приїздила з Луганська. ЇЇ розповідь…

Війна на Сході розпочалася в квітні 2014 року, з якою я зіткнувся вже тоді, сам того не розуміючи.

Але той «самий день» настав для кожного в різний час. Для мене чотири роки тому, для моєї тітки – сім.

Мені вперше було боляче чути розповідь про постріли, про вибухи снарядів, про страждання людей, про смерть, про кров, про втрати, про постійний страх.

Поглядаючи на тітку, у мене стискалися груди, а мозок відмовлявся вірити і розуміти. Я дивився і бачив перед собою сильну жінку. Я прекрасно розумів весь той біль, який вона відчувала.

Той страх, коли ти за крок від смерті. Ось тоді я зрозумів усе… Жах і відчай сміливої людини і мільйонів таких самих як вона.

Для мене життя розділилося на «до» і «після». Я зрозумів, що я не хочу війни, хочу жити в мирній та сильній країні. І я впевнений, що так воно і буде.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
2014 Текст Історії мирних діти безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій