Син був в Азовсталі, потім потрапив у полон, згодом – в Оленівку, де ймовірно загинув, наразі чекаємо експертизу. Ми виїжджали з окупації разом з молодшим сином та племінником.

Прокинулися о 4.23 від вибухів на транспортному аеродромі поблизу нашого дому. Перша думка – де син, котрий на той час був у Маріуполі, зв’язку немає. Розпач!

Діти вже дорослі, все розуміли, але до останнього сподівалися, що це не правда і все це жахливий сон. Коли хлопців з Азовсталі вивели у почесний полон, стало зрозуміло, що мій син більше не прийде додому.

Окупація залишила глибокий слід. Після виїзду в квітні цього року ми не розуміли, що відбувається тут. В окупації без паспорта ти безправний – наша родина не отримувала документи. В аптеках ліки не продають, у лікарню пройти не можеш. 

Нам передав хлопець, поранений у бою, якого мій син виніс з Азовсталі у полон. Було холодно, син укрив його своєю курткою. Цей хлопець передав мені військову куртку мого сина. Це все, що залишилось у мене від нього.