У перший день війни я була вдома. Наш будинок постраждав, але пізніше. Тоді навколо були обстріли, падало в городі, у даху були невеликі пробоїни. Зараз усе відновили.

Спочатку ховалися з донькою, потім вона виїхала, і я бігала в підвал до подруги. Переважно ввечері ми виходили й готували. У перший день у нас зникло світло, і його довго не було, це була проблема. Ми збиралися на вулиці, купкою довго сиділи, а тільки починалося – бігли в підвал. Тоді не так помічали, а зараз, тільки щось почуємо – зразу починається шок, мені стає погано, починає боліти шлунок. Дуже боялися...

П’ять років тому, 3 червня 2016-го, уночі почався сильний обстріл. Я стала над донькою і кажу: «Якщо щось трапиться, одразу їдь».

Але Бог милував, усе нормально. Я взагалі оптиміст і постійно читаю молитви. Тільки починається – я читаю молитву й думаю: «Господь милостивий. Він все одно повинен допомогти, він все одно направить цю ситуацію».

Можливо, нам потрібне таке випробування? Свого часу ходила до церкви, уже під час війни, а зараз не ходжу через пандемію, читаю молитви вдома.

У мене проблеми із зором, тому я читаю мало. Але все одно, які напам’ять знаю, я їх читаю. Зараз стало тихіше, але іноді буває...

Дочка жила зі мною, але їй довелося виїхати. У мене похитнулося здоров’я. Усі родичі жили в Пісках, а тепер усі роз’їхалися, ми не можемо спілкуватися. Я мрію про мир.

Я отримувала допомогу від Червоного Хреста і Фонду Ріната Ахметова. Це зіграло велику роль для мене. У той час було дуже важко сплачувати за комунальні послуги, але в мене не було заборгованостей. Я все сплачувала, щойно отримувала пенсію – одразу платила. Від Фонду Ріната Ахметова була велика допомога. Там були і крупи, і масло – усе. Мені це дуже допомогло; відчувалося, що є турбота.