Я була вдома, коли почали падати снаряди. Ховалися в підвалі в сусідів, у нас підвал ненадійний. Але там було незручно – шахтні стяжки, стеля, усе осипалося. Ми боялися, що нас від здригання землі може накрити, і ми пішли. Увесь час були вдома. Діти саме були, онук поїхав з Донецька.

У нас у дворі один будинок новіший, а один старий. Постраждало і там, і там. Нам допомогли відновити. Почав відходити коридор, він уже старенький. Я залишилася там жити, бо треба було ремонтувати. Новий будинок великий, потрібно робити опалення, а ми не можемо. Тому латали старий будинок. Норвезька організація допомагала доробляти його, виділяла гроші, а ми наймали людей і робили.

Я живу від центру в чотирьох кілометрах. Діти приїжджали з Донецька, дочка була тут із маленькою дитиною. Але коли почалися вибухи, вона виїхала в Полтавську область, і досі там, а я тут сама.

Я вже нічого не відчуваю. Яка безпека? Аби швидше це закінчилося, щоб можна було вільно до мене приїхати, а не об’їздами.

Ми постійно отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Червоний Хрест також давав гуманітарну допомогу. Отримували грошову допомогу на вугілля, виділяли гроші, і волонтери привозили. Звичайно, це нас підтримало. Мені не потрібно було йти в магазин. Там були і крупи, і масло, і цукор. Допомагали добре.