Мені 60 років. Ми з Пологівського району, село Новомиколаївка. Працював у господарстві, потім був приватним підприємцем. Мені в касу прилетіло, і магазин після авіаудару розбило. Магазин майже не придатний до відновлення.

В перший день війни був шок, звичайно. Дружині 25 лютого виповнювалось 55 років, і ми збирались їхати до дітей у Запоріжжя. Вночі по приймачу чули, що росіяни вже доходять ближче і ближче. Я хотів залишитися вдома на господарстві, а дружину відправити, бо були останні автобуси. Але мені наснилась моя мати покійна і, я вважаю, мене вона врятувала. Ми почали вночі збиратися. Тільки поїхали - одразу був обстріл касетними ракетами. Поранило сусідів. 

З 2 березня у нас не стало світла, і по сьогоднішній день. У нас було хазайство, свиноматка. Мені потрібно світло. Вночі ходжу, щоб ніде не світити, щоб ніхто не бачив. Від стресу, напевно, і свиноматка гигнула поросят. 

У мене таке враження, що я заснув 24 лютого 2022 року і до сих пір не прокинувся. 

Сподіваюсь повернутися додому. Немає квартири ні в дітей, ні в мене, і грошей немає. Був запас, але закінчилося все. Живемо за рахунок того, що нам дають в гуманітарній допомозі, то дві тисячі дають. Слава Богу, в мене хоч пенсія є. І хвороби, болячки.