Головко Богдан, 9-а клас, Красноградський ліцей №1 ім. О. І. Копиленка

Вчитель, що надихнув на написання — Демяник Валентина Михайлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Коли ж закінчиться ця війна? – Та краще було б, щоб її ніколи й не починали! Такі слова все частіше можна почути від українців.

Хто каже «ми так втомились від війни», а що тоді відчувають наші захисники?! Чи втомились вони? Чи приємно їм слухати такі відгуки?

Мене, як і багато інших співвітчизників, турбує майбутнє нашої країни. Я теж не хочу, щоб тривала війна. Проте, одного небажання замало. Кожна людина при здоровому глузді не може бажати війни. Досягти свою неперевершеність можна у багато інших способів. Але головне при цьому, не руйнувати, а створювати. Війна залишає за собою зруйновані міста, спалені ліси, поля, покалічені душі. Я згоден зі словами відомого французького письменника Жана де Лабрюєря, який сказав: «Якби людина вміла задовольнятися тим, що має, а не зазіхати на надбання сусіда, вона б завжди насолоджувалась світом і свободою».

Мій шлях був досить непростим. Було важко усвідомити та прийняти масштаб того, що відбувається. Постійно виникали питання: «Чому це трапилось?», «Що буде далі?».

Але поступово після перших важких місяців, прийшло розуміння, що життя триває навіть у найскладніших обставинах, і кожен з нас повинен знайти свій спосіб допомагати і жити.

«Війна – варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це освячений борг, коли захищають Батьківщину», - Гі Де Мопассан. Чи не так? Від кожного нашого рішення залежить не тільки наше майбутнє, а й майбутнє рідної країни. В ці 1000 днів я також навчився багато чому: бути сильним, не панікувати, не втрачати надії, як підтримувати близьких і не забувати про тих, хто поруч.

В родині ми збираємо пластикові кришечки з пляшок на протези для воїнів, передаємо речі, одяг переселенцям, донатимо на збори військовим.

Жахливо бачити, коли твої молоді сусіди, знайомі повертаються з війни на щиті. Щодня до нашої громади, як і до десятків інших, доходять трагічні звістки про загибель героїв, чийогось сина, брата чи батька. Не можна залишатися байдужими, треба допомагати хоча б чимось. Навіть маленька допомога наближає нас до перемоги, кожен із нас – герой свого власного шляху. І він ще не закінчився. Я вірю, що попереду нас чекають дні миру, і кожен з нас, хто переживе цю страшну війну, буде частиною великої перемоги.

Зараз я навчаюся в школі, в 9 класі і  на цей час ще не визначився з майбутньою професією.

Але намагатимусь досягти успіхів, бо мрію жити у вільній мирній Україні, розвивати свою країну, відбудовувати, бо хто, крім нас!

Вірю, що перемога буде скоро, бо за нами правда.