Війна – це труднощі спілкування з рідними, друзями. Це страх втратити рідних і близьких людей.

У нас була дача, я приїжджала з Донецька... Вранці прокинулася від сильного гуркоту бойових дій, які проходили в Торецькому. Зазвичай десь далеко лунали постріли, а в ту мить зрозуміла, що це зовсім поруч, під Горлівкою. У нас в окрузі падали снаряди... Бачили, як злітала земля. Після цього спостерігали наслідки обстрілів у вигляді розбитих дахів, зруйнованих парканів, пошкоджених будинків.

Найбільше запам’ятався страх під час обстрілів і після них. Виробився своєрідний інстинкт на різкі звуки: від найменшого звуку здригалися і думали, що знову почався обстріл.

Оскільки відбувалися бойові дії, намагалися дотримуватися правил безпеки. Проходили тренінги, дивилися на снаряди наживо й на рекламних брошурах. Намагалися ходити тільки тими дорогами, які знали, нікуди не звертаючи. Оскільки крок вліво або крок вправо міг бути небезпечним для життя.

Були труднощі спілкування з рідними та близькими, але в усьому поганому завжди знаходиться хороше. Тут, у Новгородському, тепер робота, спілкування, розширилося коло знайомих. Раніше на дачу приїжджали й виїжджали, нікого не знали, а тепер багатьох людей із селища знаємо.

Якщо раніше фраза «бажаю мирного неба» була стандартною і за нею нічого не стояло, то тепер розуміємо, що це таке. Наші предки переживали війни, революції, а ми жили в такий час прекрасний... У той час були якісь труднощі, але ніхто голий і голодний не ходив, і був мир. Раділи, що не переживали ті важкі часи, а тепер і наше покоління це переживає.