Щербаков Сергій, 11 клас, Костянтинівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №13 Костянтинівської міської ради Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мороз Ніна Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Яке ж це щастя – прокидатися  вранці у своєму ліжку, чути, як мама на кухні готує сніданок, а тато, як завжди, щось бубонить, дивлячись новини… Доброго ранку, люди!

«Добрий ранок, Сергію, закінчився 24 лютого 2022 року », — гірко сказала бабуся.

Вторгнення, війна! Приголомшені, заклопотані люди, виття сирени, повітряна тривога й вибухи… Київ, Гостомель, Суми, Харків, Буча… У нас, у Костянтинівці, порівняно спокійно, хоча багато людей виїжджає. Відносно тихо, але все частіше «прилітає».

Розбомблені п’ятнадцята й третя школи, профтехучилище, лікарні; татове підприємство закрилося; перебої з водою, світлом; газопостачання відсутнє…

6 квітня 2022 року я, мої батьки, тітка й сестра виїхали до Дніпра. П’ята ранку, досвітки, а ми вже в дорозі. Ох, і важка ж вона була! Величезна валка цивільних машин углиб країни, а назустріч — військові й техніка; тривале очікування на блокпостах; сирени, сповіщення на мобільних телефонах про повітряну тривогу та її відбій.  

Як же це пригнічує!

І ось Дніпро – велике ,красиве місто, але вже з відбитком війни. Чужа квартира, незнайомі сусіди, тато й мама на роботі ( слава богу, знайшли! ), а я на дистанційному навчанні. Друзі мої й однокласники теж евакуювалися. Тепер ми – внутрішньопереміщені особи. Аж боляче якось.

Мій дядько Михайло Грицак, капітан поліції, залишився в Костянтинівці, допомагав організовувати й проводити евакуацію. Тепер уже залишився там навічно в книзі пам’яті. Загинув на бойовому посту 22 липня 2023 року.

Мабуть, немає в Україні жодної родини, якої б не торкнулася війна. Але незламний наш дух, життєдайна наша віра, безмежна наша любов до землі, яка нас зростила.

Я весь у навчанні: це не тільки уроки, але й конкурси, олімпіади, громадська робота ( я голова учнівського самоврядування в класі ). Знайшов у Дніпрі неподалік від дому спортзал із тренажерами з важкої атлетики та секцію карате, яким займаюся з восьми років і маю коричневий пояс. Готуюся до першості Дніпра із важкої атлетики й маю великий шанс на призове місце. Одинадцятий клас – пора вибору життєвого шляху. Я багато працюю задля здійснення своєї мрії.

Хочу вступити до університету міжнародних відносин. Мрію стати дипломатом, бо всі проблеми треба вирішувати саме дипломатичним шляхом, а не зброєю.

Триває дев’ятсот сімдесятий день війни ( майже 1000! ), але я, мої друзі й рідні живемо й усе робимо заради мирного завтра: працюємо, навчаємося, займаємося волонтерством, донатимо, віримо й несемо цю віру в люди.

Ця майже тисяча днів війни навчила мене долати труднощі, цінувати життя, не поступатися принципами, бути толерантним і терплячим, любити рідну землю й бути патріотом не на словах, а на ділі.