Вікторія Степанова, 9 клас
Баговицький ліцей (зі структурними підрозділами гімназія та початкова школа)
Вчитель, що надихнув на написання есе: Антоняк Ірина Володимирівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна! Якою б вона небула, - це найбільше зло на землі. Наш народ відомий своєю нездоланністю та незнищенністю, адже впродовж століть його постійно намагалися поневолити, а наші  багаті чорноземи захопити.  І хоч Україна загарбницьких війн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися. Важкий шлях    довелося    пройти    Україні.                                                       

Я  горда, що живу у цій країні. Але, на жаль, моя Батьківщина зараз переживає не найкращі часи.  

Війна… Чорним птахом увірвалась у наше життя. Від похмурого світанку 24 лютого 2022 року, коли росія розв'язала повномасштабне вторгнення в Україну, сплинуло Тисяча днів. Тисячі історій. Тисячі емоцій. Але війна — це не цифри. Це — долі людей. Це — сльози, біль, страждання...  Страшне горе принесли російські зайди на нашу землю.

Я була звичайною шестикласницею, яка жила в мирному селі, безтурботним  життям і мріяла про щасливе майбутнє.

Проте ранковий гуркіт вибухів  та свист ракет я запам’ятаю назавжди, я була налякана і залишилася вдома, притиснувшись до близьких, слухала жахливі новини про зруйновані міста і села, про сотні загиблих.    Не такого життя хотів кожен українець, не про це мріяли діти. Нас позбавили мрій, сподівань, навчання, життя і хочуть позбавити ще й волі. Як не прикро, але ми звикли жити у воєнний час, пристосувалися, загартувалися, стали мудрішими, сильнішими. Ми швидко подорослішали    і  з кожним днем щось змінювалося  і у мені. Я не могла сидіти склавши руки. Разом із нашими вчителями та однокласниками виготовляємо окопні свічки. Також малюємо малюнки, виготовляємо листівки для захисників. Разом із свічками та листвіками ми передаємо ще теплі шкарпетки, які так необхідні нашим військовим, каву, чай, печиво. Це наш з вами знак подяки. Це наче слова: «Ми поруч, ми пишаємося вами!».

Війна чорним мороком огорнула країну, прийшла вона і до нашого дому.

Із перших днів боронити нашу країну пішов і мій дядько Іван, залишивши дома дружину і трирічну донечку Сашуню, яка дуже сумувала за  своїм татком. Звичайно, ми всі дуже хвилювалися за нього, завжди намагались підтримати . 

Моя родина кожного дня із нетерпінням чекала дзвінка від дядька Івана та розуміли, що не завжди це можливо. Ми дуже переживали, ми ж родина військового, проте, навіть прийшовши у відпустку дядько ніколи не говорив з нами про війну, а коли ми щось намагались розпитати, то він переводив розмову на іншу тему. У грудні місяці в родину дядька Івана прийшло «маленьке чудо» , в них народився синочок. Не дуже довго тривало це щастя. 22 березня 2024 року капітан Іван Олександрович Якимович  загинув під Харковом, виконуючи  чергове бойове завдання. Повернувся дядько Іван додому «на щиті». Зустрічати Героя і провести в останню дорогу вийшло дуже багато людей. Дуже важко було пройти ті тяжкі дні. І зараз не легше, але ми знаємо, що впораємося і все зможемо. Я намагаюсь завжди підтримувати тітку Марічку, стараюсь допомогти із малюками, адже вони залишились без батька. Наразі Сашуня каже, що її тато живе "нагорі", на небі, та у її серці.

10 жовтня 2024року Указом Президента України мого дядька Івана нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)

Мужні і відважні вони боронили свої домівки до останнього подиху. А були солдати звичайними людьми, хотіли жити, любити, ростити дітей, сіяти ниву, зводити споруди. В одну мить куля обірвала все: і надії, і любов, і страждання, і радість, і сум. Скільки їх, відомих і невідомих, поховано у рідній землі. Слава оборонцям, які віддали життя за Українську землю! Слава всім, хто сьогодні продовжує цю святу боротьбу.

Ми боремося за життя, за свободу. Хіба це не початок СВОГО шляху, в кінці якого буде «Перемога»? Я вірю в Збройні Сили України й твердо переконана, що перемога буде за нами. І як говорила Ліна Костенко: «І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!». Тож впевнено рухаймося далі СВОЇМ шляхом до ПЕРЕМОГИ.