Мосіюк Анна, 11 клас, Славутський ліцей Хмельницької обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тарасюк Світлана Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 день війни від страшного ранку лютого 2022… Час сплив дуже швидко. Скільки пережито, побачено, виплакано! Скільки подій, скільки життєвий історій переписано! У кожного з нас усе змінилося: шлях мій і твій став спільний. І мета в нас єдина – вільна Україна, усміхнені діти, щасливі родини, спокійні й безпечні ранки, дні, ночі.

…23 лютого 2022 року – день, який я провела востаннє в колі родини – усміхненої, щасливої, безтурботної, найкращої.

Я, 14-річний підліток, урешті-решт маю сестричку, і я не одна в сім’ї: Юстинка і я – це нерозривний зв’язок; вона моя половинка, моє пухкеньке відображення в тепленькому ліжечку…

Від вересня не могли натішитися малечею і мої батьки, особливо матуся, яка вже й не чекала відчути вдруге радість материнства. Татусь так по-батьківськи підтримував неньку, підбадьорював її, був поряд завжди…  

…Хоч то і була середа, та ми всі дружною родиною зібралися до бабусі на День народження.

Це вже була в нас така традиція: ніби сюрпризом (про який бабуся знала кожен рік, і нас із нетерпінням чекала!) приїжджати на гостини. Моя бабця Оля давно мешкає одна, тому гамірливим онукам і заклопотаним дітям щиро раділа.

Свято вдалося: співали пісень, смакували торт, переглядали сімейні фото, знову і знову тішилися новою зірочкою на небосхилі родини Мосіюків.

Бабуся ніби щось відчувала: ще на Різдво вона часто перепитувала татуся про ситуацію на східному кордоні, згадували буремні події на Майдані, втирала сльозу за молодих людей, що прагнули жити у вільній й незалежній державі. Сьогодні, у свій День народження, за святковим столом питання про наших «добросусідів» знову порушено… Ще й мамин племінник, який виїхав до Росії ще задовго до 2014 року, нас, українців, своїх донедавніх родичів, звинувачує в тому, що це ми ну просто прагнемо війни.

Татко, аби заспокоїти і так стривожену бабусю, та й не псувати нікому святкового настрою, сліпо розводив руками і впевнено вигукував: «Мамо, яка війна в 21 сторіччі?!.»

…Приємно тріскотять дрова у печі, вогонь аж заливає та наповнює кімнату якимось магічним духом, полум’я сичить своїми нестерпними язиками, ніби попереджаючи про небезпеку.

…Та ми мали плани на життя, щасливе і безтурботне, на щастя в колі рідних у мирній Україні.

Ранок 24 лютого став початком кривавої війни: тривожні телефонні дзвінки від бабусі, хвилюючі смс-повідомлення від родичів та однокласників, невгамовні сирени, які, здавалося, розколють небо навпіл, а земля почне горіти страшенним полум’ям Великої руїни. Наша квартира в один момент перетворилася на Ноїв ковчег: матір сховала Юстинку та мене, як дві лебідочки, під свої крила… А тато, мій захисників, мій мужній і сильний воїн, рвався на захист свого, рідного…

Ви б лишень побачили материні очі!.. Жінка, матір двох прекрасних донечок, просто не могла повірити, що її крилата мрія на щасливе життя розсипається, як кришталева ваза.

П’ятимісячна Юстинка, наше яскраве сонечко в буремний лютий, ніби розуміла все жахіття того ранку: була неспокійною, постійно плакала і… вже шукала поглядом свого татка…  

…А татусь залишився навіки світлим янголом-охоронцем, який зберіг нас від біди в перший день повномасштабного вторгнення, і вже 1000 день війни милується з небес нашою сім’єю: здоровою бабусею (як на свій вік, вона тримається що є сил!), вірною дружиною захисника України, прекрасними доньками, які нестимуть крізь роки мужність та сміливість свого батька.

Ви запитаєте, яким був мій шлях війни, шлях у 1000 днів?

Підтримка бабусі та матері, цікаві й неповторні миті, проведені з сестричкою, благодійні ярмарки, волонтерство, донати, навчання в укритті під звук сирен, знову благодійництво і знову хоч дріб’язкова допомога для України.

Скажете, що все так правильно?! Можливо, але це мій шлях війни; це шлях до Перемоги і Миру, до такої довгожданої мрії.

Це моя дорога до дорослого життя (вірю, що мирного). Це сторінка мого життя, яким пишатиметься мій татко-захисник, і буде щиро радіти, що я гідна зміна його, бо я донька свого батька.