Рослюк Юлія, учениця 9 класу Козинського ліцею Козинської сільської ради Дубенського району Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе -  Стародуб Ірина Василівна

"Чому бути українкою – це моя суперсила"

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить

Любіть у годину негоди.

В. Сосюра

 Україна! Найславетніша, найкрасивіша і найкраща країна у світі. Я горда, що українка. І це не тільки моя національність, це стан душі. З давніх-давен нас вважали працьовитою, хазяйновитою, гостинною і доброзичливою нацією. Та коли доводиться взяти в руки зброю – українці показують рішучість і незламність, винахідливість і хоробрість, героїзм і самопожертву.

Сьогодні наша земля знову палає у вогні: підступним рашистським ворогом знищуються цілі міста і села, гинуть наші військові та мирне населення.

Із сумом та болем я згадую той день (24 лютого 2022 року), коли батьки, розгублені та стривожені, розбудили мене і сповістили, що розпочалася війна. А далі жахливі новини, події… Буча, Ірпінь, Гостомель… Це міста, які стали символами злочинів росіян. Армія агресора не тільки безжально зруйнувала людські життя і будинки, а ще й показала свою ницість у мародерстві.

На мою думку, це саме геноцид над українським народом, а не просто злочин маленького “сірого” чоловічка путіна.

Тато з перших днів воює у лавах ЗСУ. Пройшовши через жахіття на передовій, він не втратив віри у Перемогу, а став ще сильніший у ній. Перебуваючи у відпустці, казав, що відвага, почуття справедливості, гідність, єдність, відпорність і пристрасна любов до рідної землі і близьких людей – це найважливіші ознаки українця, яких немає в інших націях, вони роблять нас непереможними. І у цьому він переконався: у підтримці побратимів.  Отже, це  і є суперсила кожного українця чи українки. Це є в мені, це є і в мого батька, який бореться за мирне життя і Перемогу.

Він впевнений у тому, що наша армія вистоїть у цій кривавій, безглуздій війні, як вистояли свого часу наші діди-прадіди. І я з ним погоджуюсь.

Адже недарма так багато  людей гине за незалежність своєї держави. Лише у нашому селі загинуло дев’ять молодих чоловіків, які боролися за мирне життя,  за свою землю. Вони залишили сиротами малих дітей, коханих жінок, невтомних  люблячих матерів. Я пишаюся тим, що я українка. Що живу серед таких сильних і незламних духом людей.

Сьогодні кожен воює на своєму місці. Тато з побратимами стоїть на передовій, відвойовуючи рідні землі від ворогів. Лікарі лікують хворих і поранених. Рятувальники гасять пожежі від влучань ворожого снаряду, спасаючи людей. Вчителі навчають дітей любити Батьківщину, а ми, діти, пишемо слова подяки і підтримки солдатам, у вільний час плетемо сітки, добровільно донатимо для ЗСУ.

І цей список можна продовжувати до нескінченності. Кожен на своєму місці робить свій внесок у Незалежність України, проявляючи до неї любов, і гордиться тим, що він українець. У цьому також суперсила нашої нації, яка боролась, бореться і буде боротися за своє мирне незалежне життя. І тільки у єдності ми переможемо ворога. Ще великий поет Т. Г. Шевченко писав: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!» Отже, незламність духу і сила української нації у її єдності і любові до рідної землі.

Я люблю свою країну не лише за калинову мову, чудову природу і милозвучні народні пісні. Люблю за те, що це моя Батьківщина. І нехай вона зараз зболена жорстокістю і вандалізмом ворога, я все буду робити заради Перемоги.

А це, по-перше, якомога найкраще вчитися і дотримуватися батьківських настанов. По-друге, безмежно любити свою Україну та рідну мову і пишатися тим, що українка. По-третє, бути гідною дочкою свого батька, який з честю воює за мирне і незалежне життя нашого народу. Я щиро вірю, що настане той день, коли Україна стане вільною, сильною, незалежною, заможною та щасливою державою, яку поважають в усьому світі. Я пишаюся тим, що я українка! У цьому моя суперсила! Україна понад усе!