Михальчук Алла, вчителька української мови та літератури Привітівського ліцею Житомирського району Житомирської області

Моя Україна майбутнього

Я народжуюсь вдруге із думками про щастя,

Заколисане горе притомилося, спить.

Потомилися й коні брунатної масті,

А птахи металеві злітають в блакить.

 Проте час не дрімає, не стоїть він на місці,

За хвилини прожиті - висока ціна.

Ворог бачив поліно, та ховався у трісці.

На шляхи України вийшла клята війна.

Десь біжить, десь чвалає, сипле кулями виє,

Краєм рідним блукає, не жаліючи сил,

І не скоро проклята ще гріхи свої змиє,

 Не прийде їй на поміч понівечений тил.

Згуртувалися дружно, підвелись українці.

Небезпека і відчай підштовхнули у бій.

Хтось назустріч пішов, хтось побіг навздогінці,-

Разом стали на шлях відвойованих мрій!

Знаю, буде та мить, усміхнеться Вкраїна,

Заколосяться знову полями жита,

Там, де ворог пройшов, де суцільна руїна,

Все відродиться знову, хоч і пройдуть літа.

Ще вродливіша стане моя Батьківщина,

Бо інакше не можна, має сильний народ.

За терплячість дочки, за сміливість у сина,

Варті всі ми найкращих земних нагород.

Слався сивий туман - це серпанок жалю,

Добрий спогад про тих, хто не з нами.

Я тепло залишу, біль віддам скрипалю,

Затужу і поплачу із снами.

А на ранок проснусь, підведуся й піду.

Перемогу стрічатиму гідно.

Хай горять вороги у своєму “ аду”,

Ну а ми - працюватимем плідно.

Час навчати дітей, час творити добро,

У полях, на ланах працювати.

Щоб співав про героїв звитяжний Дніпро,

Зустрічали туристів Карпати.

Моє серце розтане, як почує про мир,

 І розм’якне душа зачерствіла.

Смакуватиму волі міцний еліксир,

Адже матиму все, що хотіла!